Аналіз твору А. Камю «Чума»


- Робота над образами роману



Сторінка7/8
Дата конвертації05.02.2019
Розмір79 Kb.
ТипУрок
1   2   3   4   5   6   7   8
- Робота над образами роману:

Роман «Чума» складений у вигляді хроніки. Автором цих подій є лікар Ріє. Він визнає лише факти, тому в його викладі події втрачають будь яких художніх забарвлень. Взагалі-то боротьба з чумою – справа практично безнадійна. Тверезо розуміючи це, доктор Ріє ні на секунду не припиняє своєї роботи, ризикуючи власним життям. Завдяки логіці і серйозності лікаря, ми бачимо реальну картину епідемії. Ріє день у день стикався з «межовими ситуаціями», день у день ішов він у бій проти смерті, що загрожувала його пацієнтам. Лікарська практика навчила його покладатися лише на власні сили, рішуче діяти й брати на себе відповідальність за життя інших людей. Саме так герой поводиться під час пошесті. І не лише тому, що самовіддано боротися з хворобою його зобов’язує клятва Гіппократа. У допомозі тим хто страждає, він вбачає свій моральний обов’язок, котрий виконує без слів, як буденну роботу.

Не випадково вести «хроніку» доручено саме цьому персонажу. Як людина, що перебуває в епіцентрі подій, Ріє має про пошесть найповніше уявлення. А як лікар, він задає «літопису» потрібний тон, що за своєю точністю та підкреслено сухим викладом наближається до медичного опису історії хвороби.

Найближчий сподвижник лікаря Ріє – Жан Тарру. Він оселився в Орані незадовго до трагедії. Життєлюбний і мужній, наділений почуттям внутрішньої свободи, він справляє враження неординарної особистості. Незвичайним був і його попередній життєвий шлях, якому, на відміну від біографій інших героїв твору , письменник приділяє помітну увагу. Син поважного прокурора, Тарру полишив рідний дім після того, як пережив стрес на судовому процесі, під час котрого його батько добився для обвинуваченого смертного вироку. Бунт проти законів буржуазного світу, на сторожі яких стояв батько-прокурор, привів юнака до «лівого» політичного руху. Однак і в середовищі революціонерів герой стикнувся з жорстокістю, якою наприкінці супроводжувалися спроби встановити справедливий порядок речей. Цей життєвий досвід назавжди прищепив Тарру відразу до політики. Переконання, що у будь-яких випадках потрібно «ставати на бік жертв, аби хоч якось обмежити розмах лиха», спонукає героя організувати у зачумленому Орані добровільні санітарні дружини. Він самовіддано допомагає лікареві Ріє, щодня виявляючи справжній моральний стоїцизм, співчуття до таврованих чумою людей, безмежну відвагу. Героїчна вдача Тарру сповна розкривається у сцені його смерті від чуми.

Непростими шляхами до загону борців з чумою приходить паризький журналіст Раймон Рамбер. Відряджений до занедбаного алжирського міста, спочатку він почувається в Орані «стороннім», а відтак запевняє себе та інших, ніби оранська трагедія його не обходить. До того ж у Парижі він залишив кохану, і думка про тривалу розлуку з нею здається йому нестерпною. Все це спонукає героя вперто шукати засобів втечі з блокадного міста. Однак згодом Рамбер переглядає своє ставлення до подій, свідком яких він випадково став. Цінність індивідуального щастя тьмяніє на тлі оранської трагедії. Негідно й соромно, говорить герой, насолоджуватися особистим щастям у той час, коли від чуми гинуть тисячі людей. Тому він відмовляється від можливості покинути Оран і приєднується до соратників лікаря Ріє.

Чума зумовлює зрушення і у світогляді священика Панлю. Звістку про чуму він, згідно з християнською системою уявлень, тлумачить як Божу кару, наслану на оранців за їхні гріхи. У першій своїй проповіді він закликає паству покаятися, очиститися, покірно прийняти лихо, зрештою, не покладати надій на медицину, а цілком довіритися господній волі. Однак поволі ідея покарання у свідомості Панлю поступається місцем ідеї милосердя, що вимагає усіма можливими засобами допомагати жертвам лиха. Ці переконання надихають його на участь у роботі санітарної дружини.

Протест проти пошесті абсурду й зла виникає і в душі непомітного службовця міської мерії Жозефа Грана. Образ цієї «маленької людини» є проводирем двох значущих для Камю тем – кохання та творчості. Щоправда, обидві вони набувають абсурдного характеру. Адже кохання Грана – це сумні рештки колишнього щастя, яке затонуло у плині буденності. Стомившись від нудьги подружнього життя, дружина покинула Грана. У цьому, вважає Гран, є і його провина: адже він не знайшов влучних слів – любові, які змогли б зупинити його Жанну. Відтоді Гран вперто шукає ці влучні слова, аби хоч із запізненням висловити свої почуття до колишньої дружини. Так само він шукає їх і у своїй літературній «творчості», що зводиться до постійного перероблення однієї-єдиної фрази якою буцімто має починатися ненаписаний роман.

Фраза, яку з несамовитим завзяттям шліфує герой, змальовує чепурну амазонку, що погожим травневим ранком скакала верхи квіту алеями Булонського Лісу. Такий «зачин» засвідчує, що твір має обертатися навколо теми кохання. «Цей ненаписаний роман, - зазначає С. Фокін, - задуманий Граном як спізніле освідчення, як спроба останнього пояснення; не випадково у мить відчаю замість численних «амазонок» він просто пише листа коханій: «Люба моя Жанно, сьогодні Різдво…»

Отже, любов і творчість утворюють духовну нішу, в якій цей герой знаходить спасіння від задушливої атмосфери мирного оранського життя. Однак реалії чуми унеможливлюють втечу у світ «чистого мистецтва» та журби, оповитої мріями про втрачене кохання. Це, зокрема, підкреслюється кричущим контрастом між наївно-ідилічним звучанням фрази про амазонку й страшною реальністю «міста-мученика». Та й сам Гран, який щоденно жертвує бажанням усамітнитися у «вежі із слонової кості» заради небезпечної і виснажливої роботи у санітарній дружині, втілює думку автора про те, що під час тяжких»хвороб» історії пристрасть митця о його мистецтва має поступитися місцем моральному обов’язкові взяти участь у битві зі злом.

Усіх цих героїв, різних за своїм світоглядом та життєвим досвідом, поєднує переконання у тому, що пошесть є «справою кожного». Адже за її умов, як зазначає у романі отець Панлю, «всіляка байдужість злочинна». (Правоту цього твердження письменник доводить на прикладі долі Котара, якого байдужість до страждань співвітчизників і зосередженість на егоїстичних корисних інтересах перетворюють на невільного «спільника» чуми.)

Важливо, що герої-борці обирають шлях активної протидії злу внаслідок вільного морального вибору, а не через нав’язаний ззовні (професією, релігією, ідеологією та іншими чинниками) обов’язок.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка