Іван Лисяк-Рудницький історичні есе


ВЧЕНИЙ, ПУБЛІЦИСТ І ПОЛІТИЧНИЙ МИСЛИТЕЛЬ



Сторінка28/55
Дата конвертації05.02.2019
Розмір8,9 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   55

ВЧЕНИЙ, ПУБЛІЦИСТ І ПОЛІТИЧНИЙ МИСЛИТЕЛЬ


Літературна спадщина Драгоманова складається з двох чітко відмінних частин — наукових праць, головно з етнографії та фольклору, і політичних творів, які за своєю формою є суто публіцистичними. Школи не виникає проблеми, до якої групи віднести ту чи іншу працю. Дивовижно, що Драгоманов, науковець за освітою і професією, ніколи не надавав своїм політичним працям форми наукового трактату.

Безумовно, це не означає, що між двома сторонами творчості Драгоманова не існує жодного зв’язку. Він ясно ствердив, що вивчення українського фольклору мало глибокий вплив на розвиток його політичних ідей. З іншого боку, зрозуміло, що напрям його наукових досліджень часто визначався політичними інтересами, як от тоді, коли він аналізував соціально-політичний зміст народної поезії. Незважаючи на цей зв’язок, існує чіткий поділ між науковими та політичними писаннями Драгоманова. Це характеризує його особу та його методи. Він був надто сумлінний, аби претендувати на науковий авторитет поза сферою своєї спеціальної компетенції. Драгоманов не викладав політичних проблем з кафедри; він писав про них як громадянин і борець, що прагне досягти певних практичних результатів і був цілком свідомий свого особливого погляду.

Тому зовні політичні праці Драгоманова слід розцінювати як публіцистику. Але це публіцистика винятково високого рівня. В кожну окрему статтю вкладав Драгоманов свою величезну ерудицію та сумлінну вченість. Ще важливішою є його непідкупна інтелектуальна чесність. Хоча безпосереднім приводом до написання політичних праць часто ставала полеміка, його постава ніколи не була софістичною — взяти гору в дискусії за будь-яку ціну, — а філософською у найкращому сократівському розумінні — пізнати об’єктивну істину. Драгоманов не говорив того, що було слушним із позиції тактики, а те, в правдивості чого переконували його дослідження та роздуми. Все життя він прожив згідно з основним принципом:

Найгірша чи найгіркіша правда цінніша за найсолодшу чи найпоказнішу брехню”300.83

Попри позверхню публіцистичність Драгоманов був активним та оригінальним політичним мислителем. Як завжди буває з оригінальними мислителями, для наступних поколінь його ідеї цікаві не лише з історичного погляду, вони все ще досить життєздатні, щоб збагатити сучасну думку та вплинути на неї.

Той факт, що політичні праці Драгоманова звичайно написано з полемічною метою, перешкоджав розуміти його ідеї. Крім зовнішньої складності — щоб легко читати Драгоманова, треба мати певні знання про суперечки різних російських та українських фракцій у 1870–90 рр., — існує серйозніша проблема. У кожній політичній праці він виступає не лише “за”, але й “проти” певного погляду. Ось чому кожна взята праця є дещо однобічною. Жодна з них, за винятком хіба що “Історичної Польщі та великоруської демократії” (“Историческая Польша и великорусская демократия”), не представляє всього Драгоманова, всього спектра його ідей, а лише певну частину, визначену позицією його опонента. Так наприклад існує помітна розбіжність між його українськими та російськими писаннями. У перших він постає безжальним критиком вад українського руху. Щоб знати Драгоманова, мужнього захисника прав українського народу від російського централізму та шовінізму, треба читати його праці російською мовою. Лише зводячи разом обидва боки, одержимо загальну картину позиції Драгоманова в питанні російсько-українських взаємин. Те саме можна сказати і стосовно інших тем. Суперечливі інтерпретації Драгоманова різними критиками — в різні часи на нього нападали як на соціаліста й буржуазного конституціоналіста, націоналіста й космополіта — викликані тим, що критики задовольнялися сприйняттям якогось одного аспекту політичної філософії Драгоманова. Сам він був свідомий цього і якось напівжартома писав:

Я завше прожив так, що мене по меншій мірі з двох боків лаяли, й навіть таке сам собі правило виробив, що як що-небудь напишу таке, що і лають тільки з одного боку, то вважаю за діло невдачне”301.

Ми мусимо, проте, наголосити, що хоча більшість політичних праць Драгоманова мають полемічний характер і всі вони написані у публіцистичній формі, його слід вважати не есеїстом, який діє за натхненням моменту, а радше систематичним мислителем.

Той чи інший мій погляд, на котрий нападаються з різних боків, у мене тільки частина цілої системи поглядів на Україну, Росію, Польщу, Слав’ян, Німців і т. д... Я казав, що здамся на капітуляцію тільки перед системою же, хоть би діаметрально протилежною. Мені досі такої системи не противопоставлено”302.

Звичайно, “система”, про яку тут іде мова, не є догматичною, закритою. Драгоманов завжди відкидав теорії, які претендували давати відповіді на всі питання і бути панацеєю від усіх болячок соціального життя. Цей антидогматизм був, звичайно, однією з підстав його неприйняття марксизму. Систематичний характер думок Драгоманова полягає в органічній єдності його ідей, кожна з яких пов’язана з іншими, доповнює їх і може бути зрозумілою лише через ціле.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   55


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка