Методичні рекомендації з самостійної підготовки для студентів 3 курсу медичного факультету спеціальності



Скачати 481,5 Kb.
Сторінка12/15
Дата конвертації04.02.2019
Розмір481,5 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15
Атипове (малосимптомний) перебіг хвороби

Для людей похилого віку характерним є відмінність симптомів хвороби, які являються звичайними для осіб молодого віку. У людей похилого віку можуть повністю бути відсутніми характерні симптоми і на перше місце виходять не характерні для даного захворювання або пов’язані з іншою патологією. Наприклад, респіраторна інфекція може проявлятися декомпенсацією серцевою недостатності, а шлунково-кишкова кровотеча, що обумовлює слабкість і запаморочення — симулювати гостру серцеву або дихальну недостатність. До того ж, застосування хворим похилого віку лікувальних засобів з приводу хронічного захворювання через вікові особливості фармакокінетики і фармакодинаміки може змінити клінічні проявлення іншого патологічного стану. Наприклад, глікозидна інтоксикація і порушення серцевого ритму внаслідок цього іноді призводить до симуляції порушень мозкового кровообігу. Разом із цим обмежена артритом чи наслідками мозкових інсультів фізична активність нерідко маскує клінічні симптоми дихальної і серцевої недостатності.

У хворих похилого віку відмічається тенденція до латентного перебігу захворювання з мінімальними клінічними проявами і повільною клінічною динамікою. Неяскрава вираженність клінічних проявів, відсутність гострого дебюту хвороби часто дезорієнтує лікаря, зумовлює відмову від госпіталізації і інтенсивних терапевтичних заходів, а іноді – від негайного хірургічного лікування.

У геріатричних пацієнтів нерідкі випадки асимптомного перебігу гострого інфаркту міокарда, перитоніту, перфорації виразки шлунку, інфекцій та ін. З віком зростає відсоток випадків безбольової ішемії, набагато частіше, ніж у молодому віці, відмічаються нормальна температура тіла і рівень лейкоцитів при патологічних станах, що супроводжуються змінами цих показників у молодому віці. Необхідно відрізняти безсимптомний перебіг захворювання від псевдобезсимптомного, яку має місце у зв’язку з відсутністю можливості повноцінного опитування і огляду хворого або внаслідок діагностичних помилок.



Поліморбідність (множинність) захворювань в однієї людини

Поліморбідність, або мультиморбідність (наявність декількох захворювань в одного хворого) – одна з проблем геріатричної практики.

Взаємний вплив захворювань, інволютивні процеси природного старіння і лікувальний патоморфоз значно змінюють клінічну картину і перебіг хвороб, характер і важкість ускладнень, погіршують якість життя хворих, обмежують або перешкоджають лікувально-діагностичний процес.

Початок захворювань, які формують синдроми поліморбідності, та їхня хронізація відбуваються у молодому (30 - 45 років) і середньому (46 - 60 років) віці, а результат їхнього сумарного накопичення, період яскравої клінічної картини, починає проявляти себе у похилому віці (61 -75 років).

Завжди вважалося, що подальші роки лише додають кількості хвороб. Проте практика показую, що старі люди (76 - 90 років) і довгожителі (старше 91 року) більш активні, менше хворіють на хронічні захворювання, які перебігають у них менш агресивно, рідше ускладнюються і потребують спеціальної медичної допомоги.

З віком у чоловіків вірогідно не змінюється частота ІХС і хронічних захворювань легень, зростає частота остеоартрозу, катаракти, хронічного пієлонефриту і захворювань щитоподібної залози. Хворих на цукровий діабет 2 типу, гіпертонічну хворобу, аденому передміхурової залози, цироз печінки, коліти стає значно менше.

Зміна семіотики захворюваності з віком і клінічне спостереження за одними й тими ж хворими упродовж десятки років дозволяє дійти декількох висновків. Однією з причин розвитку поліморбідності можна вважати групу захворювань, об’єднаних одним патогенетичним механізмом, наприклад, пов’язаних з атеросклерозом судин, хронічною інфекцією. Наступна причина - ятрогенія: тривале застосування лікувальних засобів призводить до розвитку ускладнень, що трансформуються у самостійні нозологічні форми. Поліпрагмазія внаслідок поліморбідності веде до зростання вірогідності розвитку системних небажаних ефектів лікувальних засобів.

Ще один шлях розвитку поліморбідності – причинно-наслідкова трансформація: захворювання, яке розвинулося, приводить до функціональних, а потім і до органічних порушень у системі органів, поєднаних загальними функціями, і потуповому розвитку ряду нозологічних форм. Характерний приклад – захворювання шлунково-кишкового тракту, коли ураження одного органу приводить до розвитку ряду захворювань інших органів цієї системи.

Ланцюг таких несприятливих подій приводить до розвитку в осіб похилого віку декількох гастроентерологічних захворювань водночас із наявністю загально соматичних хвороб. Частіше за все гастроентерологічні захворювання супроводжуються ІХС, артеріальною гіпертензією, дисциркуляторною енцефалопатією. На формування поліморбідності з наявністю захворювань шлунково-кишкового тракту і загально соматичних хвороб можуть впливати однакові фактори. Наприклад, порушення обміну холестерину може привести до розвитку холестерозу жовчного міхура і жовчнокам’яної хвороби, жирового гепатозу і являється безумовним фактором ризику виникнення атеросклеротичного ураження судин серця і головного мозку, артеріальної гіпертензії.

Розвитку поліморбідності сприяє приєднання такої фонової патології, як цукровий діабет. Гіперглікемія і периферична полінейропатія при цукровому діабеті стає причиною диспепсії, гастроезофагеальної рефлюксною хвороби, кандидозу стравоходу. Хелікобактерна інфекція, яка є причиною виразкової хвороби, може сприяти загостренню хронічних захворювань легень.

Знання можливих механізмів формування поліморбідності не тільки допомагає лікарю у діагностиці хвороб, але й дозволяє уникнути поліпрагмазії. Застосування ЛЗ, які впливають на єдиний патогенетичний механізм загально соматичних і гастроентерологічних захворювань, допомагає отримати позитивний результат при мінімальному застосуванні лікарської терапії.

У геріатричній практиці найбільш часто застосовуються різні препарати, які мають гіпотензивну дію (діуретики, β-адреноблокатори, антагоністи кальцію), серцеві глікозиди, бронходилататори (теофіліни, β2-агоністи), нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), психотропні (антидепресанти, седативні), цукровознижувальні засоби. И хоча цим не вичерпується різноманіття препаратів, які застосовуються у геріатрії, лікар повинен знати їхню фарамакодинаміку і фармакокінетику, особливо найбільш часто застосовуваних у похилому і старечому віці, активність яких при одночасному їх призначенні може як знижуватися, так і підвищуватися. Наприклад, при комбінованому застосуванні саліцилатів або інших НПЗП може посилюватися активність антикоагулянтів і гіпоглікемічний ефект цукровознижуючих препаратів. При одночасному призначенні теофіліну з антибіотиками макролідної групи, антагоністами кальцію і інгібіторами синтезу сечової кислоти порушується метаболізм теофіліну у печінці, що веде до підвищення його концентрації у крові і ризику токсичної дії.

Нерідко хворим похилого віку доводиться призначати різні групи ЛЗ з односпрямованим фармакодинамічним ефектом. Відомо, що такі ЛЗ, як трициклічні антидепресанти, препарати беладони, протипаркінсонічні, антигістамінні і деякі антиаритмічні засоби (дізопірамід), мають антихолінергічну дію. Оскільки оптимальне функціонування різних систем у похилому віці зумовлене холінергічними механізмами, за призначенні цих препаратів, особливо при їхньому поєднанні, ризик розвитку антихолінергічних ефектів набагато вище. При цьому клінічні симптоми можуть бути різноманітними як за проявами (тахікардія, сухість у роті, закрепи), так і за важкістю (затримка сечі, розлади свідомості, порушення координації). Помилкове тлумачення вказаних симптомів і неврахування можливого їхнього зв’язку з прийомом антихолінергічних препаратів можуть бути причиною діагностичних помилок, а отже, приводити до неадекватної терапії і надто пізньої відміни препарату.

Хронічний перебіг багатьох захворювань в осіб похилого віку потребує тривалої, практично постійної фармакотерапії. У першу чергу це стосується артеріальної гіпертонії, серцевої недостатності, хронічних обструктивних захворювань легень, цукрового діабету, патології опорно-рухового апарату (остеоартроз, остеопороз), депресивних станів.

Тривале застосування деяких ЛЗ представляє серйозну клінічну проблему не тільки з точки зору вибору оптимального препарату (або комбінації), дозування, але й забезпечення безпеки. Наприклад, при тривалому застосуванні НПЗП у хворих на ревматоїдний артрит і остеоартроз існує ризик розвитку гіперкаліємії, ниркової недостатності, фатальних шлункових кровотеч і кардіоваскулярних ускладнень.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка