Підручник



Сторінка17/108
Дата конвертації04.02.2019
Розмір2,77 Mb.
ТипПротокол
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   108
Односторонні акти держав. На сьогодні в літературі розгортається гаряча дискусія з приводу правомірності односторонніх актів держав (або унілатералізму — від англ. unilateralism), що застосовуються з метою охорони навколишнього середовища, а також можливість визнання їх джерелами міжнародного права. У певних випадках односторонні акти держав здатні породжувати міжнародно-правові зобов’язання56, але вони аж ніяк не можуть визнаватися ідентичними джерелу міжнародного права. У крайньому випадку такі акти можуть розглядатися як початковий етап становлення міжнародно-правового звичаю — формування постійної одноманітної загальної практики (у формі мовчазної згоди або ж активної підтримки такої практики), яка потребує подальшого визнання з боку держав як юридично обов’язкової (opinio juris sive necessitatis).

Як у доктрині, так і в міжнародній договірній та судовій практиці відсутня єдина думка щодо правомірності односторонніх актів держав у сфері охорони навколишнього середовища. Так, принцип 12 Декларації Ріо 1992 р. лише вказує на те, що державам слід (курсив наш. – О. З., М. М.) уникати односторонніх дій з вирішення екологічних завдань за межами юрисдикції країни, що здійснює імпорт, і що найкращий вихід із ситуації — досягати домовленостей на міжнародному рівні57. У Йоганнесбурзькій декларації держави-учасниці також висловили свою прихильність зміцненню багатосторонності58. СОТ у рішеннях у справах US-Tuna-Dolphin I (1990), US-Tuna-Dolphin II (1994), US-Shrimp-Turtle (1998) засудила практику односторонніх актів США, що неправомірно обмежували міжнародну торгівлю, проте під час другої фази з виконання рішення у справі US-Shrimp-Turtle (2001) дійшла діаметрально протилежного висновку.

Односторонні акти держав у сфері охорони навколишнього середовища можна поділити на кілька видів: 1) ті, які породжують нові міжнародно-правові зобов’язання, і 2) ті, які націлені на імплементацію існуючих міжнародно-правових норм59. Стосовно першого, то прикладом таких актів, які не викликають сумнівів щодо своєї «нормативності» та обов’язковості з точки зору міжнародного права, можна назвати обіцянку вищих посадових осіб Франції, надану публічно в односторонньому порядку, припинити проводити подальші випробування ядерної зброї в атмосфері на Південному Тихоокеанському узбережжі, яке МС ООН визначив як міжнародно-правове зобов’язання у справі про випробування ядерної зброї 1974 р.60 Або ж обіцянку Японії, надану перед Міжнародним трибуналом з морського права, про припинення експериментальної програми з рибальства до серпня 1999 р.61

Прикладами односторонніх актів держав, які викликають сумніви з приводу своєї «нормативності» та обов’язковості з точки зору міжнародного права, можуть слугувати:

а) Акти законодавства, спрямовані на охорону природних ресурсів, що перебувають за межами національної юрисдикції. Канадський закон про попередження забруднення арктичних вод 1970 р. не претендував на встановлення суверенітету, але наділяв канадський уряд широкими повноваженнями з регулювання судноплавства в районі 100 морських миль від канадського арктичного узбережжя (аж до затримання іноземного судна в разі викиду заборонених відходів, порушення правил плавання в зонах безпеки або мінімальних технічних стандартів для суден). Закон не відповідав існуючим міжнародно-правовим звичаєвим нормам, які стосувалися статусу арктичних морів, викликав протест із боку США, однак внаслідок мовчазної або явно вираженої підтримки з боку решти світової спільноти став новою звичаєвою нормою, що знайшла своє остаточне закріплення в ст.ст. 220 і 234 Конвенції ООН з морського права 1982 р.62 Інший приклад — Канадський закон про внесення змін до Закону про охорону прибережних рибних ресурсів 1994 р., який дозволяв урядовим органам здійснювати арешт іноземних суден у разі порушення природоохоронних заходів, затверджених державами – членами Північноатлантичної організації з рибальства (англ. — NAFO) або Канадою. Таким чином, дії Канади означали розширення повноважень держави за межі 200-мильної виключної економічної зони, що суперечило положенням Конвенції ООН з морського права 1982 р. і спричинило низку протестів з боку інших держав. У 1995 р. на підставі цього закону Канада наклала арешт на іспанське судно, яке займалося рибальством за 245 миль від канадського узбережжя, що стало приводом до порушення справи в МС ООН (справа про розмежування юрисдикції у сфері управління рибними ресурсами 1998 р. між Іспанією та Канадою). Суд дійшов висновку, що він не має юрисдикції у цій справі. У 1995 р. було ухвалено Угоду про здійснення положень Конвенції ООН з морського права 1982 р., що стосуються збереження транскордонних рибних запасів і запасів далеко мігруючих риб та управління ними, яка дозволила державам-учасницям проводити у відкритому морі огляд та інспекцію іноземних суден, а також направляти судна до порту, якщо є всі підстави вважати, що вони порушують природоохоронні заходи, встановлені регіональною або субрегіональною організацією з рибальства. Ця угода засвідчила правомірність односторонніх дій Канади в 1994–1995 рр.63

б) Активні дії з метою охорони навколишнього середовища, наприклад, бомбування у відкритому морі британськими королівськими повітряними силами лівійського танкера «Торрі Каньйон» з метою запобігання розливу нафти на британському і французькому узбережжях у 1967 р. У результаті цього інциденту було ухвалено багатосторонню угоду — Конвенцію про втручання у відкритому морі у випадках аварій, що призводять до забруднення нафтою, 1969 р.

в) Декларації про проголошення суверенітету на райони і природні ресурси, що раніше знаходилися за межами національної юрисдикції: Прокламація Трумена 1945 р. щодо природних ресурсів морського дна континентального шельфу, в якій США проголосили свій державний суверенітет і юрисдикцію над прилеглими до узбережжя США районами, таким чином порушивши раніше встановлену міжнародно-правову норму про право держави поширювати свій контроль на природні ресурси континентального шельфу в межах 12 морських миль. У зв’язку з тим, що низка держав скористалася прикладом США, цей односторонній акт став першим етапом у формуванні спочатку звичаєвої, а потім і договірної норми, яка знайшла своє остаточне оформлення в Женевській конвенції про континентальний шельф 1958 р.64 При розгляді справи про континентальний шельф Північного моря 1969 р. МС ООН відзначив, що Прокламація Трумена має особливий статус: вона стала вихідним пунктом у формуванні позитивного права щодо континентального шельфу65. Інший більш ранній приклад — зроблена в 70-х рр. ХІХ ст. декларація США про право охороняти морських котиків у районах, що виходять за межі тримильної зони (на яку тоді поширювався державний суверенітет), яка послужила приводом для розгляду спору в міжнародному арбітражі66.

г) Заборона імпорту продуктів і товарів, які не відповідають національному природоохоронному законодавству, що встановлює певні вимоги до процесу або методу виробництва продуктів іноземного походження або способу експлуатації ресурсів у районах, які знаходяться за межами дії національної юрисдикції (тобто заходи, що мають екстериторіальну дію). Приклади — рішення СОТ у справах US-Tuna-Dolphin I (1990), US-Tuna-Dolphin II (1994), US-Shrimp-Turtle (1998) і US-Shrimp-Turtle (2001). Деякі дослідники відзначають позитивний вплив такого роду актів на розвиток МПНС. Наприклад, Поправка Пеллі, прийнята в США у 1971 р., що дозволяє президентові застосовувати торгове ембарго проти держав, чиї дії знижують ефективність заходів у рамках Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу або Конвенції СІТЕС, сприяла новим природоохоронним ініціативам і припиненню шкідливої для екології практики67.

Що стосується групи односторонніх актів держав, які спрямовані на імплементацію існуючих міжнародно-правових норм, то серед них є такі, що не викликають сумнівів щодо їх правомірності. Наприклад, це заборона імпорту особливо небезпечних хімічних речовин, прийнята на підставі положень Роттердамської конвенції, або заборона імпорту небезпечних відходів — на підставі Базельської конвенції, або заборона імпорту стійких органічних забруднювачів — на підставі Стокгольмської конвенції. Відмова держави ратифікувати міжнародну угоду, спрямовану на боротьбу з глобальним забрудненням навколишнього середовища (наприклад, відмова США ратифікувати Кіотський і Картахенський протоколи, незважаючи на активну участь у їх підготовці68), — це односторонній акт держави, що може розцінюватися як такий, що підриває основи міжнародного правопорядку.

Таким чином, унілатералізм — не завжди неправомірне явище; іноді односторонні дії держав перед неминучою загрозою навколишньому середовищу бажаніші, ніж довгострокові неефективні багатосторонні переговори щодо укладення міжнародних угод, тим більше вони кращі за бездіяльність, що може спричинити деградацію довкілля. Унілатералізм тісно пов’язаний із поняттям крайньої необхідності, наявність якої здатна виправдати звернення держави до односторонніх дій, однак з дотриманням чітко визначених умов. Посилання сторін спору на стан необхідності у тому сенсі, в якому він відображений в останній редакції Проекту статей Комісії ООН з міжнародного права про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння 2001 р., по-різному розцінювалися міжнародними судовими та арбітражними установами69. Трактування «істотного інтересу» держави, якій загрожує серйозна і неминуча небезпека, у тому числі в галузі охорони навколишнього середовища, повинно здійснюватися в кожному конкретному випадку з урахуванням певних обставин справи. Однозначної відповіді на запитання, чи є унілатералізм законним, не існує. Так чи інакше, унілатералізм — реалізація суверенітету держави, що проявляється в праві останньої приймати рішення, що стосуються її внутрішньої і зовнішньої політики, в односторонньому порядку. Питання лише в тому, чи має право держава у певному випадку діяти односторонньо, чи вона зобов’язана вступити в багатосторонні переговори щодо розв’язання конкретної проблеми. Односторонні акти держав, які є протиправними у процесуальному плані, можуть бути виправдані у зв’язку з їх законною метою або досягнутим результатом. При цьому необхідною умовою їх визнання є принцип пропорційності досягнутої мети/результату і методів/наслідків для інших держав, світового співтовариства і глобальної екології70. Односторонні акти прямо не заборонені міжнародним правом, проте вони повинні відповідати основним принципам міжнародного права і не суперечити основоположним принципам МПНС та існуючим домовленостям на міжнародному рівні.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   108


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка