Підручник


Принцип незаподіяння шкоди



Сторінка20/108
Дата конвертації04.02.2019
Розмір2,77 Mb.
ТипПротокол
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   108
Принцип незаподіяння шкоди навколишньому середовищу інших держав і районів, що перебувають за межами національної юрисдикції. Цей принцип включає такі складові, як зобов’язання щодо запобігання шкоді навколишньому середовищу, зобов’язання не завдавати шкоди навколишньому середовищу інших держав і районів, що перебувають за межами національної юрисдикції, а також міжнародна відповідальність у разі невиконання зазначених вимог. Принцип випливає з фундаментального принципу поваги державного суверенітету і накладає певні обмеження на дії держав на своїй території, а також передбачає відповідальність держав за заподіяння шкоди навколишньому середовищу інших держав і районів загального користування98.

Крім зазначених вище принципів 21 і 2 Стокгольмської декларації та Декларації Ріо, принцип незаподіяння шкоди навколишньому середовищу інших держав і районів, що перебувають за межами національної юрисдикції, закріплений у низці рекомендаційних і юридично обов’язкових міжнародних документів. Серед рекомендаційних відзначимо: ст. 30 Хартії економічних прав і обов’язків держав, Заключний акт НБСЄ 1975 р., принцип 3 Проекту принципів ЮНЕП про збереження та раціональне використання природних ресурсів, що розділяються між двома або більше державами, 1978 р., пункт 21 Всесвітньої хартії природи. Серед юридично обов’язкових міжнародних документів можна назвати такі: преамбула Міжнародної конвенції про захист рослин 1997 р., ст. 6 (3) Конвенції про охорону всесвітньої природної і культурної спадщини 1972 р., преамбула Лондонської конвенції, преамбула Віденської конвенції про охорону озонового шару, преамбула Конвенції про транскордонне забруднення повітря, ст. 3 Конвенції про біорізноманіття, преамбула Рамкової конвенції про зміну клімату, ст. 193 та ст. 194 (2) Конвенції ООН з морського права, преамбула Конвенції про транскордонний вплив промислових аварій 1992 р., ст. 5 Конвенції про захист Чорного моря від забруднення 1992 р., ст. 12 Конвенції про запобігання забрудненню Середземного моря 1976 р.



Більше того, цей принцип підтверджено рішеннями міжнародних судових і арбітражних установ. Рішення арбітражного трибуналу у справі про плавильний завод у Трейлі 1941 р. проголосило:
«...жодна держава не має права використовувати чи дозволяти використовувати свою територію таким чином, щоб це могло завдати шкоди задимленням майну або особам на своїй території чи на території іншої держави в тому випадку, якщо таке забруднення спричинить серйозні наслідки, а збиток буде встановлено за допомогою явних і переконливих доказів»99.
Аналогічні висновки містяться в рішеннях МС ООН у справі про протоку Корфу (Велика Британія проти Албанії) 1949 р. та арбітражного трибуналу у справі про озеро Лану (Іспанія проти Франції) 1957 р. У рішенні Постійної палати міжнародного правосуддя у справі про відведення вод річки Маас 1937 р. зазначалося:
«Що стосується такого роду каналів, кожна з двох держав має право на своїй території змінювати, подовжувати, трансформувати русло, наповнювати і навіть збільшувати обсяг води в них з нових джерел, але за умови, що ...» це не перешкоджає тому, що «відведення вод ... і об’єм води ... для підтримання нормального рівня ...» не завдає шкоди іншій державі100.
В окремій думці судді де Кастро і судді Вірамантрі в рішенні у справі про ядерні випробування 1974 р. також є посилання на зазначений принцип, а також на рішення арбітражного трибуналу у справі про плавильний завод у Трейлі як доказ загальноприйнятої практики держав101. Більше того, як зазначалося вище, цей принцип визнаний у Консультативному висновку МС ООН у справі про законність застосування або загрози застосування ядерної зброї 1996 р. як норма звичаєвого міжнародного права; на сьогодні не було заявлено жодного протесту проти такого твердження. МС ООН констатував:
«...загальне зобов’язання держав забезпечувати, щоб діяльність під їхньою юрисдикцією і контролем не завдавала шкоди навколишньому середовищу інших держав або районів за межами національного контролю, сьогодні є частиною міжнародного права, що стосується охорони навколишнього середовища»102.
Принцип покладено в основу розроблених Комісією ООН з міжнародного права двох проектів статей: Проект статей про попередження транскордонної шкоди від небезпечних видів діяльності 2001 р., і Проект принципів, що стосуються розподілу збитків у разі транскордонної шкоди, заподіяної в результаті небезпечних видів діяльності, 2006 р.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   108


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка