Підручник


Принцип «забруднювач платить»



Сторінка25/108
Дата конвертації04.02.2019
Розмір2,77 Mb.
ТипПротокол
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   108
Принцип «забруднювач платить». Принцип «забруднювач платить» було запозичено з економіки. Суть цього принципу (англ. — polluter-pays principle) викладено в принципі 16 Декларації Ріо:
«Національні уряди повинні прагнути забезпечити інтерналізацію екологічних витрат і використання економічних коштів, беручи до уваги підхід, згідно з яким забруднювач повинен, в принципі, нести витрати, пов’язані із забрудненням, належним чином враховуючи суспільні інтереси і не порушуючи міжнародну торгівлю та інвестування».
Інтерналізація при цьому означає, що всі екологічні витрати повинен нести виробник/споживач, а не все суспільство в цілому134. Один із дієвих способів реалізації зазначеного принципу на практиці — податки на екологічно небезпечне виробництво.

Цей принцип покладено в основу міжнародних конвенцій, що передбачають цивільно-правову відповідальність приватних осіб за шкоду навколишньому середовищу, наприклад, Паризької конвенції про відповідальність перед третьою стороною в галузі ядерної енергії 1960 р., Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 р., Протоколу про внесення поправок до неї 1997 р., Конвенції про додаткову компенсацію за ядерну шкоду 1997 р., Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою 1992 р., Міжнародної конвенції про створення Міжнародного фонду для компенсації шкоди від забруднення нафтою 1992 р. та ін.

Ф. Сендс відзначає, що на сьогодні не можна говорити про існування звичаєво-правової норми «забруднювач платить» на універсальному рівні і що цей принцип утвердився як норма звичаєвого права на регіональному рівні — європейському135. Таким чином, принцип достатньо міцно вкорінився у правовій системі ОЕСР (Рекомендація Ради ОЕСР про керівні принципи щодо міжнародних економічних аспектів політики в галузі охорони навколишнього середовища 1972 р., Рекомендація Ради ОЕСР про імплементацію принципу «забруднювач платить» 1974 р., Рекомендація Ради ОЕСР про застосування принципу «забруднювач платить» до забруднення в результаті аварій 1989 р.), а також ЄС (Перша програма дій в галузі охорони навколишнього середовища 1973 р., Рекомендація Ради Міністрів 75/436/EUROATOM про розподіл витрат і дії органів державної влади у сфері охорони навколишнього середовища 1975 р., ст. 174 (2) та 175 (5) Договору, що засновує Європейське Співтовариство, 1992 р., Директива Ради Міністрів 96/61/ЕС про комплексне попередження та контроль над забрудненням 1996 р. та ін., а також низка рішень Суду ЄС136). Крім того, принцип закріплений у низці універсальних і регіональних договорів у сфері охорони навколишнього середовища: ст. 2 (5) Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер, ст. 3 (2) Протоколу до Лондонської конвенції 1996 р., преамбула Конвенції про забезпечення готовності у випадку забруднення нафтою, боротьбу з ним і співробітництво 1990 р., преамбула Конвенції про транскордонний вплив промислових аварій, ст. 294 Угоди про збереження природи і природних ресурсів країн – членів АСЕАН 1985 р., ст. 2 (1) Конвенції про захист Альп 1991 р., ст. 2 (2) Конвенції про охорону морського середовища Північно-Східної частини Атлантичного океану 1992 р., ст. 3 (4) Конвенції про захист морського середовища Балтійського моря 1992 р., преамбула Конвенції Лугано про цивільну відповідальність за шкоду, яка є результатом небезпечної для навколишнього середовища діяльності, 1993 р., ст. 2 (4) Конвенції про співробітництво у сфері охорони та сталого використання річки Дунай 1994 р., ст. 19 (1) Європейської Енергетичної Хартії 1994 р.

Свідченням існування та реалізації на практиці зазначеного принципу є рішення міжнародних судових і арбітражних установ, які визнали відповідальність однієї держави, що завдала шкоди навколишньому середовищу або правам та інтересам іншої держави в результаті ведення діяльності з транскордонними наслідками: справи про плавильний завод у Трейлі (визнана винною Канада із зобов’язанням виплати компенсації США), про греблю Гат 1903 р. (визнана винною Канада із зобов’язанням виплати компенсації США), Габчіково-Надьмарош (визнані винними і Угорщина, і Словаччина із зобов’язанням виплати взаємної компенсації).

Між принципами превентивних дій, перестороги і «забруднювач платить» простежується такий зв’язок: якщо перший вимагає вживати заходів для запобігання наперед відомих ризиків і небезпеки, які певний вид людської діяльності здатний завдати навколишньому середовищу (наприклад, будівництво дамби на річці), а другий — заходів для запобігання наперед невідомих ризиків і негативних наслідків (наприклад, впровадження і продаж ГМО), то третій вимагає притягнення до відповідальності і компенсації вже завданих збитків. Якщо перші два принципи мають на меті забезпечити захист навколишнього середовища до заподіяння шкоди, то останній — забезпечити такий захист після її заподіяння.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   108


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка