Підручник



Сторінка28/108
Дата конвертації04.02.2019
Розмір2,77 Mb.
ТипПротокол
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   108
Питання для самоконтролю:

  1. Назвіть загальні принципи міжнародного права навколишнього середовища.

  2. Назвіть спеціальні принципи міжнародного права навколишнього середовища.

  3. Охарактеризуйте принцип незаподіювання шкоди навколишньому середовищу інших держав і районів, які перебувають поза межами національної юрисдикції.

  4. Визначте співвідношення між принципом попередньої оцінки впливу на навколишнє середовище та принципами обміну екологічною інформацією та консультацій.

  5. Визначте співвідношення між принципом попередження транскордонної шкоди навколишньому середовищу та принципами перестороги і «забруднювач платить».

1.6. Кодифікація міжнародного права навколишнього середовища


На сьогодні немає єдиного офіційного кодифікаційного акта у сфері охорони навколишнього середовища. М. Копилов і Е. Кузьменко пояснюють це низкою політичних і соціально-економічних причин, серед яких: небажання багатьох держав, перш за все тих, що розвиваються, брати на себе жорсткі міжнародні зобов’язання шляхом приєднання до нових міжнародних договорів (такі держави побоюються втратити частину свого державного суверенітету); значна вартість екологічних програм і проектів, що лягає важким тягарем на бюджети держав і не дає їм змоги дотримуватися жорстких екологічних стандартів; відсутність у багатьох державах належних матеріальних можливостей раціонального використання навколишнього середовища; відсутність будь-яких відчутних результатів від діяльності з кодифікації принципів і норм, що проводиться в рамках ЮНЕП147.

Говорити про кодифікацію принципів і норм МПНС стало можливим з моменту створення ООН (1945 р.) і МСОП (1948 р.)148. Прикладами кодифікаційних актів, що інкорпорують принципи МПНС, однак не мають юридично обов’язкової сили, можуть служити Декларація Ріо, Стокгольмська декларація, Йоганнесбурзька декларація, Всесвітня хартія природи, Всесвітня стратегія охорони природи. Принципи МПНС, що містяться в цих рекомендаційних документах, згодом знаходять своє відображення в універсальних або регіональних природоохоронних угодах, юридично обов’язкових актах міжнародних організацій, закріплюються в національному законодавстві, а деякі з них стають звичаєвими нормами міжнародного права, що підтверджується в рішеннях міжнародних судових та арбітражних органів і доктринальних поглядах авторитетних учених у цій галузі. У принципі 22 Стокгольмської декларації зазначено: «держави співробітничають з метою подальшого розвитку міжнародного права», хоч і стосується це положення лише одного напряму — міжнародно-правової відповідальності за заподіяння екологічної шкоди.

Офіційною кодифікацією МПНС займаються органи та спеціалізовані установи ООН. Комісія ООН з міжнародного права зробила вагомий внесок у цей процес, варто лише згадати про Проект статей про попередження транскордонної шкоди від небезпечних видів діяльності 2001 р., Проект принципів, що стосуються розподілу збитків у разі транскордонної шкоди, заподіяної в результаті небезпечних видів діяльності, 2006 р. (причому спочатку кодифікаційна робота цього напряму велася в рамках ЮНЕП), а також Проект статей про право транскордонних водоносних горизонтів 2008 р. На підставі проекту статей, підготовленого Комісією ООН з міжнародного права, було ухвалено Конвенцію про право несудноплавних видів використання міжнародних водотоків 1997 р.

Після створення в 1972 р. ЮНЕП у системі ООН з’явився орган, прямо уповноважений займатися питаннями кодифікації і прогресивного розвитку МПНС. У 1977 р. в рамках ЮНЕП було засновано Міжурядову робочу групу експертів з удосконалення і розвитку міжнародного права в галузі захисту навколишнього середовища. У документах, ухвалених на сесіях Ради керуючих ЮНЕП, також йдеться про «розвиток і вдосконалення» МПНС. На перших сесіях питання про розвиток і вдосконалення МПНС розглядалося в обсязі, визначеному в принципі 22 Стокгольмської декларації, однак на наступних — у повному обсязі, тобто стосовно всієї сфери охорони навколишнього середовища. При цьому терміни «кодифікація» і «прогресивний розвиток» поки що рідко вживалися в офіційних документах ЮНЕП149. З постановкою в ЮНЕП питання про розвиток і вдосконалення МПНС виникли суттєві розбіжності з приводу проблеми по суті, а також визначення основних завдань у цьому напрямі. Деякі представники Ради керуючих ЮНЕП вважали, що у зв’язку з відсутністю достатнього юридичного матеріалу кодифікація МПНС є передчасною. Інші пропонували звести кодифікаційну роботу до розробки принципів у галузі міжнародно-правової відповідальності за шкоду навколишньому середовищу. Водночас багато держав — членів ЮНЕП визнавали важливу роль системної кодифікації МПНС150. Сьогодні в ЮНЕП немає сумнівів щодо важливості універсальної кодифікації. Паралельно з кодифікаційної роботою по предметних сферах і по регіонах (так звана часткова кодифікація) ЮНЕП закликає держави до співпраці з метою прийняття універсальної конвенції, яка могла б кодифікувати принципи галузі. Організація та координація діяльності ЮНЕП щодо МПНС здійснюється в рамках програм Монтевідео з розвитку та періодичного перегляду права навколишнього середовища (першу програму було прийнято в 1981 р., другу — в 1992 р., третю — в 2000 р.). Важливе значення має «Реєстр міжнародних конвенцій та протоколів у галузі навколишнього середовища», що відображає сучасний стан договірної практики держав у цій сфері. У ньому фіксуються, зокрема, факти приєднання держав до того чи іншого міжнародного документа, а також дані про укладення нових угод у сфері охорони навколишнього середовища151.



Прикладом неофіційної кодифікації МПНС може слугувати Міжнародний пакт з навколишнього середовища та розвитку, розроблений спільно Комісією з права навколишнього середовища Міжнародного союзу охорони природи, Міжнародною радою з права навколишнього середовища (англ. — ICEL) і за допомогою Центру програмної діяльності в галузі права навколишнього середовища і природоохоронних установ, схвалений на Конгресі ООН з міжнародного публічного права (Нью-Йорк, 13–17 березня 1995 р.). У передмові до видання, що містить Пакт, процитовано слова Генерального секретаря ООН з його доповіді 1990 р.: «Статут Об’єднаних Націй регулює відносини між державами. Загальна декларація прав людини стосується відносин між державою та індивідом. Настав час винайти пакт, який регулював би відносини між людством і природою»152. Пакт являє собою кодекс поведінки, що складається з 72 статей, згрупованих тематично в 11 частин. Ідея прийняття Пакту виникла в експертів Комісії з права навколишнього середовища Міжнародного союзу охорони природи відразу після прийняття Всесвітньої хартії природи. Тоді висловлювалася думка про необхідність розробки юридично обов’язкового документа у сфері МПНС. Відтоді пропонувалися різні назви і редакції нового документа, наприклад, Конвенція з охорони навколишнього середовища і сталого розвитку, Загальна декларація з охорони навколишнього середовища і сталого розвитку, Пакт щодо збереження навколишнього середовища і сталого використання природних ресурсів153. Частина I називається «Мета», частина II — «Фундаментальні принципи» (серед них — повага до всіх живих форм, спільна турбота людства, міжгенераційна рівність, попередження, принцип перестороги, право на розвиток, викорінення бідності), частина III — «Загальні зобов’язання» (зобов’язання держав і приватних осіб, зобов’язання згідно з принципами інтеграції навколишнього середовища та розвитку, заборони трансферу шкоди навколишньому середовищу з одного регіону в інший або її трансформації з одного виду в інший, повідомлення про надзвичайні ситуації), частина IV — «Зобов’язання, що стосуються природних систем і ресурсів» (стратосферний озон, глобальний клімат, ґрунт, вода, природні системи, біорізноманіття, культурна та природна спадщина), частина V — «Зобов’язання, що стосуються процесів і діяльності» (запобігання шкоді, забруднення, відходи, впровадження чужорідних або модифікованих організмів), частина VI — «Зобов’язання, що стосуються глобальних питань» (викорінення бідності, споживання і виробництво, демографічна політика, торгівля та довкілля, військова діяльність), частина VII — «транскордонна діяльність» (вплив на навколишнє середовище в транскордонному контексті, попередньо отримана згода, транскордонні природні ресурси) частина VIII — «Імплементація і співробітництво» (оцінка впливу на навколишнє середовище, екологічні стандарти і контроль, моніторинг, фінансування), частина IX — «Відповідальність» (види і форми відповідальності, компенсація, імунітет від юрисдикції), частина X — «Застосування і дотримання» (наприклад, надання доповідей, механізм вирішення спорів), частина XI — «Прикінцеві положення»154.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   108


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка