Підручник



Сторінка34/108
Дата конвертації04.02.2019
Розмір2,77 Mb.
ТипПротокол
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   108
Питання для самоконтролю:

  1. Визначте юридичний зміст принципів міжнародної екологічної безпеки.

  2. Що таке «сталий розвиток»? Проаналізуйте зміст концепції сталого розвитку в міжнародних угодах та рішеннях міжурядових конференцій.

  3. Що таке принцип інтеграції та принцип міжгенераційної рівності?

  4. Назвіть функції Комісії ООН зі сталого розвитку.

1.8. Міжнародно-правовий захист екологічних прав людини


Право на сприятливе навколишнє середовище. Усі екологічні права людини поділяються на матеріальні екологічні права і процесуальні екологічні права. До першої групи відносять право на сприятливе (здорове, адекватне, безпечне) навколишнє середовище, а також низку соціально-економічних і громадянсько-політичних прав, що мають безпосередній стосунок до забезпечення права на сприятливе навколишнє середовище. До другої групи відносять право на доступ до інформації, участь у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя у сфері охорони довкілля. Екологічні права людини прийнято вважати правами «третього покоління» — так званими колективними правами або правами солідарності у зв’язку з тим, що основними їх носіями є народи, нації, об’єднання індивідів, групи, а не окремі індивіди. Проте, як показує міжнародна судова і договірна практика, кожна людина має право на сприятливе навколишнє середовище і процесуальні екологічні права так само, як і об’єднання індивідів чи народи і нації. Більше того, сьогодні в науці міжнародного права ставиться під сумнів адекватність розподілу всіх прав людини на три покоління.

У міжнародно-правових актах, що складають Міжнародний білль про права людини196, не передбачається захист екологічних прав, оскільки «міжнародна спільнота усвідомила наявність і важливість екологічних питань, а також зв’язок між станом навколишнього середовища та правами людини, коли основні міжнародно-правові документи в галузі прав людини були вже прийняті»197. Визнання такого зв’язку між станом навколишнього середовища та правами людини, а також інтеграція екологічних прав людини в галузь міжнародного права, що стосується забезпечення дотримання та захисту прав людини, призвели до необхідності зміни самої концепції прав людини. По-перше, охорона навколишнього середовища включає охорону біорізноманіття, і навіть тих видів, які шкідливі для людини. По-друге, концепція прав людини націлена на захист прав індивідів і груп, які живуть сьогодні, а мета охорони навколишнього середовища охоплює турботу і про нинішні, і про майбутні покоління. По-третє, охорона навколишнього середовища може суперечити одному з прав людини — праву на власність, коли йдеться про обмеження прав власника в інтересах суспільства (наприклад, вилучення приватних земель з метою створення заповідника). По-четверте, права людини забезпечуються в межах національної юрисдикції, а забруднення навколишнього середовища, маючи транскордонний характер, може порушувати права на сприятливе навколишнє середовище громадян іншої держави198.



Зв’язок між правами людини та охороною навколишнього середовища визнається в низці міжнародних документів рекомендаційного характеру, серед яких виділимо такі: 1) резолюція ГА ООН «Проблеми оточуючого людину середовища» 1986 р., де відзначається вагома роль сприятливого навколишнього середовища у справі дотримання основних прав людини та належного соціально-економічного розвитку; резолюція ГА ООН «Про необхідність забезпечення здорового навколишнього середовища для добробуту людини» 1990 р., в якій визнається право кожної людини жити у сприятливому для здоров’я і добробуту навколишньому середовищі; 2) резолюція Комісії з прав людини 1990/41 від 6 березня 1990 р. і резолюція Підкомісії з попередження дискримінації і захисту меншин 1990/7 від 30 серпня 1990 р., в яких ці органи ООН ухвалюють рішення почати дослідження проблем взаємодії охорони навколишнього середовища і прав людини; 3) резолюції Комісії з прав людини «Належне право на повагу до житла як компонент права на адекватні стандарти життя» 2002/21 від 22 квітня 2002 р. і 2004/21 від 16 квітня 2004 р.; «Негативний вплив незаконного переміщення та захоронення токсичних і небезпечних продуктів і відходів на права людини» 2003/20 від 22 квітня 2003 р., 2004/17 від 16 квітня 2004 р., 2005/15 від 15 квітня 2005 р., у яких зазначено, що подібні дії становлять серйозну загрозу таким правам людини, як право на життя, право на найвищий рівень фізичного та психічного здоров’я, право на чисту воду, безпечне та адекватне харчування, належне житло і роботу; «Право на достатнє харчування» 2005/18 від 15 квітня 2005 р.; 4) Європейська хартія з навколишнього середовища і здоров’я, проголошена на Першій європейській конференції з навколишнього середовища і здоров’я 1989 р., яка наголосила на важливості чистого й гармонійного навколишнього середовища для здоров’я і добробуту людини; 5) Тегеранська прокламація, прийнята на Міжнародній конференції з прав людини в 1968 р., в якій підкреслювалося, що наукові відкриття і технологічний прогрес здатні нести в собі небезпеку правам і свободам людини; 6) принципи 23, 24 Всесвітньої хартії природи; 7) принцип 1 Стокгольмської декларації; принцип 1 Декларації Ріо; 8) Рекомендація Ради Європи 1130 (1990) про формулювання Європейської хартії та Європейської конвенції із захисту навколишнього середовища і сталого розвитку, в якій підтверджується фундаментальне право кожної людини на навколишнє середовище та умови життя, сприятливі для її здоров’я, добробуту і повного розвитку особистості, гарантуються процесуальні екологічні права, однак підкреслюється принцип відповідальності кожної людини за збереження довкілля та заподіяння йому будь-якої шкоди; рекомендація РЄ 1087 (1986) про наслідки Чорнобильської катастрофи, де доступ громадськості до повної і чіткої інформації розглядається як фундаментальне право людини; рекомендація РЄ 1614 (2003) про навколишнє середовище і права людини; рекомендація РЄ 1823 (2008) «Глобальне потепління та екологічні катастрофи» та ін.; 9) Проект Хартії Європейської економічної комісії ООН з екологічних прав і обов’язків 1990 р.

Стокгольмська декларація 1972 р. у принципі 1 проголосила:


«Людина має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дозволяє вести гідне й процвітаюче життя, і несе головну відповідальність за охорону та поліпшення навколишнього середовища на благо нинішнього і майбутніх поколінь».
Принцип 1 Декларації Ріо містить ще більш розмите формулювання права на сприятливе навколишнє середовище:
«Турбота про людину є центральною ланкою в діяльності по забезпеченню сталого розвитку. Люди мають право жити в доброму здоров’ї і плідно працювати в гармонії з природою».
Показово, що в одному з первинних проектів Стокгольмської декларації чітко й однозначно зазначалося, що кожна людина має право на здорове та безпечне навколишнє середовище, включаючи воду і землю, продукти харчування та інші необхідні речі, які мають бути вільними від забруднення і таких елементів, які негативно впливають на здоров’я і добробут людини199. Деякі пропозиції окремих делегацій, представлених на Конференції в Ріо-де-Жанейро, також містили більш конкретні формулювання права на сприятливе навколишнє середовище. Проте в результаті було вирішено прийняти більш абстрактне формулювання цього принципу, що пояснюється кількома причинами. По-перше, Конференція була присвячена насамперед питанням охорони навколишнього середовища та розвитку; на карту було поставлено економічні інтереси найбільш і найменш розвинених країн, які не бажали опікуватися екологічними правами людини. По-друге, організації, що спеціалізувалися на правах людини, не брали в достатній кількості участі в роботі Конференції. У результаті основний наголос було зроблено на процесуальних екологічних правах (принцип 10 Декларації)200.

Обидві декларації відображають антропоцентричний підхід до охорони навколишнього середовища, тобто турбота про нього здійснюється настільки, наскільки це необхідно для захисту життя, здоров’я та прав людини або груп людей. Це пов’язано насамперед з тим, що в 1992 р. і тим більше в 1972 р. забруднення і деградація навколишнього середовища ще не набули таких масштабів і не досягли такого критичного рівня, як сьогодні. Тоді ще можна було підкорити справу охорони довкілля та використання природних ресурсів інтересам і потребам людини. З початку ХХІ століття людство змушене пожертвувати деякими своїми правами і свободами з метою запобігання екологічній кризі, що знайшло відображення в приписах ухвалених на нинішній час міжнародних природоохоронних угод, які значною мірою обмежують різні види людської діяльності.

У перерахованих вище міжнародно-правових актах рекомендаційного характеру в загальних рисах йдеться про важливість дотримання права людини на сприятливе навколишнє середовище, а також процесуальних екологічних прав. Для нас важливо простежити на рівні міжнародно-правових юридично обов’язкових документів, що являє собою право на сприятливе навколишнє середовище і які його основні елементи та гарантії дотримання.

Як уже зазначалося, ні Загальна декларація прав людини (яка містить норми звичаєвого міжнародного права), ні обидва Міжнародні пакти не передбачають права на сприятливе навколишнє середовище. Те ж стосується і Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Втім, деякі закріплені в цих міжнародно-правових актах права і свободи є умовою дотримання, необхідною складовою і гарантією забезпечення основного матеріального права у сфері охорони довкілля — права на сприятливе навколишнє середовище.

1) Право на самовизначення і право вільно розпоряджатися природними багатствами і ресурсами: ст. 1 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., ст. 1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. З одного боку, свого часу обмеження і порушення цього права народів, що перебували під колоніальним гнітом, перешкоджало забезпеченню раціонального природокористування в країнах, що розвиваються. Це проявилося в хижацькому споживанні природних ресурсів з боку метрополій і призвело до бідності населення та деградації екосистем. З іншого боку, після здобуття незалежності цими країнами їх уряди проголосили право на розвиток як пріоритет внутрішньої та зовнішньої політики і зажадали від світової спільноти визнання за ними такого права, передовсім в економічній та соціальній сферах з метою відновлення історичної справедливості. При цьому екологічним стандартам, як правило, відводилося другорядне місце. Саме відмова країн, що розвиваються, взяти на себе рівні з розвиненими країнами зобов’язання щодо скорочення викидів парникових газів стала однією з причин відмови США ратифікувати Кіотський протокол. На нашу думку, право на сприятливе навколишнє середовище і право на розвиток мають здійснюватися в гармонійному взаємозв’язку, а не у відриві одне від одного. Неподільність і взаємозалежність соціальних, економічних, громадянських, політичних і культурних прав підкреслюється в ухваленій ГА ООН Декларації про право на розвиток 1986 р., яка визнає це право одним із фундаментальних прав людини і водночас колективним правом народів здійснювати повний суверенітет над природними ресурсами і багатствами. Право на розвиток передбачено також у принципі 3 Декларації Ріо.

2) Право на життя: ст. 3 Загальної декларації прав людини 1948 р., ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 2 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. Забезпечення сприятливого для людини навколишнього середовища є умовою дотримання, необхідною складовою і гарантією забезпечення фундаментального права на життя. Право на життя безпосередньо залежить від умов середовища, яке оточує людину.

3) Право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту людини та її сім’ї, а також на безперервне поліпшення умов життя: ст. 25 Загальної декларації прав людини, ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Право на доступ до якісних і безпечних продуктів харчування передбачає право людини споживати таку їжу, яка не містить небезпечних хімічних речовин (пестицидів), ГМО, а також право на доступ до чистої питної води. Право на житло означає забезпечення соціальних, санітарно-гігієнічних, екологічних умов існування людини, що досягається шляхом подолання застарілих поглядів на житло як «чотири стіни і один дах»201. Комітет з економічних, соціальних та культурних прав у Загальному коментарі № 4 (1991) розтлумачив право на житло як таке, що передбачає, серед іншого, право мати житло в незабруднених місцях або далеко від джерел забруднення, які порушують право людини на здоров’я202. Крім того, держави – учасниці Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права зобов’язані включати у свої періодичні доповіді інформацію про екологічні умови здійснення програм із планування населених пунктів та екологічну ситуацію у вже існуючих населених пунктах.

4) Право на найвищий можливий рівень фізичного та психічного здоров’я, зокрема на поліпшення всіх аспектів гігієни зовнішнього середовища: ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Пункт (с) ст. 12 Пакту, в якому йдеться про зобов’язання держав вжити необхідних заходів для попередження і боротьби з епідемічними захворюваннями, має особливе значення, тому що пов’язує право людини на здоров’я і право на сприятливе навколишнє середовище, а також право на чисту воду, яка є одним з основних засобів перенесення інфекційних хвороб. Крім того, такі екологічні проблеми, як посуха і спустелення, призводять до нестачі їжі й води, що негативно позначається на здоров’ї мільйонів людей. Показово, що частина 6 Порядку денного на ХХІ століття стосується виключно проблем здоров’я людини.

5) Право на повагу приватного та сімейного життя і житла: ст. 12 Загальної декларації прав людини, ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є основною нормою, яка застосовується Європейським судом з прав людини при розгляді справ, пов’язаних із захистом навколишнього середовища. Оскільки Конвенція не передбачає окремо права на сприятливе довкілля, позивачі повинні продемонструвати, що погіршення стану навколишнього середовища перешкоджає здійсненню ними права повноцінно користуватися своїм житлом. Так, у рішенні у справі Kyrtatos v. Greece 2003 р. позивачі стверджували, що плани міського розвитку в південно-східній частині острова Тінос призвели до руйнування навколишнього середовища і тим самим порушили право на повагу до житла. Суд поділив дане питання на дві складові: 1) знищення болота, прилеглого до приватної власності позивачів, у результаті чого будинок втратив свою естетичну привабливість; 2) забруднення та екологічна шкода, завдана шумом і нічним освітленням у результаті здійснення планів міського розвитку та будівництва. Щодо першої складової Суд зазначив:
«...головний критерій у визначенні того ..., чи спричинило забруднення навколишнього середовища порушення одного з прав, передбачених пунктом 1 статті 8, це існування негативного впливу на особисту і сімейну сфери життя особи, а не просто загальне погіршення стану такого середовища. Ні стаття 8, ні будь-яка інша стаття Конвенції не призначені спеціально для того, щоб надавати загальний захист навколишньому середовищу як такому ...

...позивачі не надали жодного переконливого аргументу, який би доводив, що вказана шкода птахам та іншим охоронюваним видам, які живуть на болоті, є за своєю природою такою, що прямо зачіпає їхні власні права відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції ... Суд не може прийняти того, що втручання в умови життя тварин, які мешкають на болоті, являє собою грубе посягання на особисте і сімейне життя позивачів»203.


Що стосується другого елементу позову, Суд також вирішив, що:
«...занепокоєння позивачів унаслідок міського розвитку даної території (шуми, нічне освітлення і т.д.) не досягло рівня серйозності ... для цілей статті 8»204.
6) Право на справедливі та сприятливі умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни: ст. 23 Загальної декларації прав людини, ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Це право означає право працювати в умовах, які не завдають шкоди здоров’ю і життю: відсутність токсичних речовин, інших небезпечних хімічних речовин і матеріалів (наприклад, азбест, пестициди, інсектициди та ін.), а також право відмовитися виконувати роботу, що призводить до забруднення навколишнього середовища. Право на справедливі та сприятливі умови праці закріплено в низці конвенцій МОП, наприклад, Конвенції про хімічні речовини № 170 1990 р., Конвенції про безпеку та гігієну праці у будівництві № 167 1988 р., Конвенції про охорону праці при використанні азбесту № 162 1986 р., Конвенції про безпеку та гігієну праці у виробничому середовищі № 155 1981 р., Конвенції про захист працівників від професійного ризику, що викликається забрудненням повітря, шумом і вібрацією, на робочих місцях № 148 1977 р., Конвенції про професійні ракові захворювання № 139 1974 р., Конвенції про захист від небезпеки отруєння бензолом № 136 1971 р.205

7) Право на свободу від дискримінації: ст. 7 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Прикладом дискримінації в даній сфері може служити вилучення приватних земель в одного власника для суспільних цілей — створення природних заповідників і резерватів, яке не стосувалося приватних земель такого ж значення і якості інших власників. Так, у рішенні у справі Pine Valley Developments Ltd. and others v. Ireland 1991 р. Європейський суд з прав людини не задовольнив вимогу позивачів визнати порушення ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права на власність (Суд зазначив, що рішення урядових органів Ірландії про відмову видати дозвіл на використання оспорюваної ділянки землі, призначеної для створення «зеленого пояса», відповідає вимозі пропорційності), однак визнав порушення ст. 14 Конвенції206.

8) Право на приватну власність: ст. 17 Загальної декларації прав людини, ст. 1 Протоколу № 1 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на приватну власність може бути використане як засіб захисту права на сприятливе навколишнє середовище або його компонентів, що складають невід’ємну частину такої власності і додають їй відповідної ринкової вартості. Однак, як показує практика Європейського суду з прав людини, право на приватну власність часто конфліктує з природоохоронною політикою держави. Так, у справі Fredin v. Sweden 1991 р. позивачі оскаржували рішення уповноваженого органу державної влади про заборону видобутку гравію на їхній землі з метою збереження природи, яке, на їхню думку, порушує право на власність відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак Суд ухвалив, що в даному випадку такого порушення немає, оскільки:
«... скасування дозволу на експлуатацію гравію, наданого позивачам, не може вважатися позбавленням майна в сенсі першого пункту статті 1 Протоколу № 1 ...

Суд визнає ..., що в сучасному суспільстві охорона навколишнього середовища набуває все зростаючого важливого значення ...

У зв’язку з вище викладеним і законною метою, переслідуваною Законом 1964 р. [охорона природи] ..., Суд вважає, що оскаржуване позивачами рішення про скасування дозволу не може вважатися невідповідним або неспівмірним»207.
У рішенні з іншої справи Matos e Silva, Lda., аnd others v. Portugal 1996 р. Європейський суд з прав людини визнав порушення права, закріпленого у ст. 1 Протоколу № 1:
«...два заходи, один — що передбачає створення, другий — що регулює функціонування природного заповідника Ріа Формоса, також беззаперечно обмежують право володіти своїм майном. ...

...Суд повинен визначити, чи був збережений відповідний баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту індивідуальних фундаментальних прав ...

... Суд ... визнає, що заходи здійснювалися в громадських інтересах ..., а саме ... з метою охорони навколишнього середовища.

Як результат, позивачі змушені були нести ... надмірний тягар, який порушив справедливий баланс між вимогами спільних інтересів та захистом права безперешкодно користуватися своїм майном»208.


9) Право брати участь у культурному житті суспільства, насолоджуватися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі та користуватися його благами: ст. 27 Загальної декларації прав людини, ст. 15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права. Це право включає право на збереження унікальних природних і культурних об’єктів, що становлять всесвітню спадщину. У зв’язку з цим особливого значення набувають конвенції, ухвалені в рамках ЮНЕСКО.

Крім названих міжнародно-правових актів, деякі документи, які забезпечують дотримання і захист інших прав та свобод людини, також створюють передумови для належного забезпечення права на сприятливе навколишнє середовище, наприклад, ст. 6, 16, 17, 19, 24, 27, 29, 30 Конвенції з прав дитини 1989 р., ст. 5, 11, 12, 14 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., ст. 3, 11 Європейської Соціальної Хартії 1996 р.

Право на сприятливе навколишнє середовище визначається в ст. 1 Орхуської конвенції як право нинішнього і майбутніх поколінь жити в навколишньому середовищі, сприятливому для їхнього здоров’я і добробуту. Право на сприятливе навколишнє середовище як таке закріплено також в американській і африканській системах захисту прав людини. Так, в Африканській хартії прав людини і народів 1981 р. визнається право всіх народів на навколишнє середовище, задовільне і сприятливе для їх розвитку (ст. 24). Проте в Хартії носіями таких прав визнаються народи (колективні права), а не окремі індивіди. Додатковий протокол (Сан-Сальвадорський) до Американської конвенції з прав людини 1969 р. щодо економічних, соціальних і культурних прав 1988 р. передбачає в ст. 11:
«1. Кожна людина має право жити в здоровому навколишньому середовищі ...

2. Держави-учасниці повинні забезпечити захист, охорону та покращення навколишнього середовища».


Різні формулювання права на сприятливе навколишнє середовище також містяться в доповіді Комісії Брундтланда «Наше спільне майбутнє», доповіді Спеціального доповідача з навколишнього середовища та розвитку, призначеного Комісією з прав людини, відомій під назвою «Доповідь Ксентіні» 1994 р. (за ім’ям доповідача Фатми Зохри Ксентіні), в якій було представлено Проект принципів з прав людини та навколишнього середовища, а також у конституціях і актах законодавства різних держав. Наприклад, ст. 50 Конституції України проголосила:
«Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди»209.
Право на сприятливе навколишнє середовище визнається, з одного боку, одним із фундаментальних прав людини, а з іншого — одним із принципів МПНС, що перебуває в стані формування.

У науці міжнародного права виділяють три підходи до питання про місце екологічних прав у загальній системі прав людини: 1) Використання існуючих прав: права людини, які вже захищені міжнародними механізмами і національними конституціями, відіграють істотну роль у захисті навколишнього середовища; у зв’язку з цим створення нових норм буде зайвим і контрпродуктивним; натомість державам слід спрямувати свою діяльність на імплементацію вже існуючих стандартів210. Як вважає М. Бринчук, громадянські права визначають захищеність людини, її здоров’я і майна від будь-якого незаконного втручання (наприклад, від шкідливого впливу з боку небезпечної для довкілля діяльності), політичні права виражають можливості індивіда брати участь у здійсненні державної влади (за допомогою проведення референдумів з питань охорони навколишнього середовища, участі в процесі підготовки та прийняття рішень у зазначеній сфері), встановленні контролю за владою (шляхом судового оскарження рішень і дій органів державної влади, а також їх бездіяльності, які порушують природоохоронне законодавство), культурні права дають змогу забезпечувати зростання рівня екологічної культури людини, соціальні та економічні права покликані забезпечити людині гідний життєвий рівень з урахуванням екологічних факторів, право на працю в екологічно безпечних умовах, захист здоров’я від шкідливого впливу забрудненого навколишнього середовища, право на екологічну освіту211. 2) Перегляд змісту існуючих прав: сучасні механізми захисту екологічних прав людини в рамках існуючих стандартів прав людини недостатні без відповідних конвенційних правил тлумачення і застосування цих прав; у зв’язку з цим, діючі стандарти мають бути переглянуті в контексті екологічних інтересів, яких не існувало на момент виникнення цих прав людини. 3) Нові права на навколишнє середовище: чинні стандарти в галузі прав людини лише побічно зачіпають екологічні проблеми, їм не вистачає точності, запропоновані механізми розв’язання цих проблем недостатньо «гнучкі», тому необхідна нова норма, що безпосередньо стосується навколишнього середовища212.

Крім традиційного поділу на матеріальні і процесуальні екологічні права, існують також інші класифікації цієї категорії прав людини. Так, А. О. Третьякова пропонує класифікувати екологічні права на такі групи: 1) фундаментальне екологічне право (право на сприятливе навколишнє середовище); 2) інші екологічні права або права-гарантії (право на екологічну інформацію, право на участь у прийнятті екологічно значимих рішень, право на відшкодування екологічної шкоди, право вимагати припинення екологічно шкідливої діяльності); 3) суміжні права (право на сприятливе середовище життєдіяльності, право на сприятливе середовище проживання, право на екологічну безпеку, право загального природокористування, а також право на життя, право на охорону здоров’я, право на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки та гігієни, право на участь у культурному житті, на доступ до культурних цінностей)213. Таким чином, до першої групи віднесено матеріальне екологічне право, до другої — процесуальні екологічні права, до третьої — права, які не є екологічними, але тісно пов’язані з ними і сприяють їх ефективному здійсненню і захисту.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   108


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка