Підручник


Процесуальні екологічні права



Сторінка35/108
Дата конвертації04.02.2019
Розмір2,77 Mb.
ТипПротокол
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   108
Процесуальні екологічні права. До цієї групи прав належать ті громадянські та політичні права, які сприяють здійсненню матеріальних екологічних прав (перш за все, права на сприятливе навколишнє середовище і пов’язаних з ним економічних, соціальних, культурних та деяких громадянсько-політичних прав), розглянутих вище. Орхуська конвенція 1998 р. (ухвалена в рамках Економічної комісії ООН для Європи, набула чинності в 2001 р.) відносить до процесуальних екологічних прав право на доступ до інформації, участь у процесі прийняття рішень і доступ до правосуддя у сфері охорони навколишнього середовища. Показово, що цей документ регламентує не тільки права та обов’язки держав – учасниць угоди, а й внутрішні правовідносини держави із суб’єктами національного права.

Принцип 10 Декларації Ріо передбачає:


«На національному рівні кожна людина має відповідний доступ до інформації, що стосується навколишнього середовища, яка є в розпорядженні державних органів, ... і можливість брати участь у процесах прийняття рішень. ... Забезпечується ефективний доступ до судових та адміністративних проваджень, включаючи відшкодування та засоби судового захисту».
Міжнародні універсальні та регіональні документи про права людини передбачають низку громадянських і політичних прав, які можна використовувати як засоби забезпечення і захисту права на сприятливе навколишнє середовище: право на свободу переконань і їх вільне вираження, що включає право безперешкодно дотримуватися своїх переконань, свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію (ст. 19 Загальної декларації прав людини, ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), право на свободу мирних зборів і асоціацій (ст. 20 Загальної декларації прав людини, ст. 21, 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 11 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), право брати участь в управлінні своєю країною (ст. 21 Загальної декларації прав людини, ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права), право на справедливий і відкритий розгляд справи в суді та ефективні засоби правового захисту (ст. 8,10 Загальної декларації прав людини, ст. 9,14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

1) Право на доступ до екологічної інформації. Орхуська конвенція 1998 р. дає визначення поняття екологічної інформації, до якої відносить будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі про стан елементів навколишнього середовища, таких як повітря й атмосфера, вода, ґрунт, земля, ландшафт і природні об’єкти, біорізноманіття та його компоненти, включаючи ГМО, і взаємодію між ними; фактори, такі як речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи (угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми); стан здоров’я та безпеку людей, умови життя людей, стан об’єктів культури і будівель. Стаття 2 визначає суб’єктів права на доступ до екологічної інформації: одна або більше ніж одна фізична чи юридична особа та їхні асоціації, організації або групи. Конвенція передбачає активний доступ до інформації (ст. 4 — обов’язок держав надати екологічну інформацію у відповідь на прохання громадськості, іншими словами — негативні зобов’язання сторін) і пасивний доступ до інформації (ст. 5 — обов’язок держав збирати і поширювати екологічну інформацію за своєю ініціативою, іншими словами — позитивні зобов’язання сторін). Важливо, що інформація має надаватися без необхідності формулювати свою зацікавленість. «Зацікавлена громадськість» — це громадськість, яку зачіпає або може зачіпати процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або яка має зацікавленість у цьому процесі. Екологічна інформація надається в максимально стислі терміни, але не пізніше одного місяця після подання прохання. Проте в наданні екологічної інформації може бути відмовлено, якщо державний орган, до якого направлене прохання, не має у своєму розпорядженні екологічної інформації; прохання є явно необґрунтованим або сформульованим в надто загальній формі; прохання стосується матеріалів, що перебувають на завершальному етапі їх підготовки або внутрішнього листування державних органів, коли такий виняток передбачається національним законодавством або практикою, при цьому враховується зацікавленість громадськості в отриманні такої інформації. Крім того, у наданні екологічної інформації може бути відмовлено, якщо розголошення такої інформації негативно вплине на конфіденційність роботи державних органів; міжнародні відносини, національну оборону або державну безпеку; відправлення правосуддя або спроможність державних органів проводити розслідування кримінального чи дисциплінарного характеру; конфіденційність комерційної або промислової інформації (при цьому інформація про викиди підлягає розкриттю); права інтелектуальної власності; конфіденційність особистих даних і/або архівів; інтереси третьої сторони, яка представила запитувану інформацію; навколишнє середовище, якого стосується така інформація. У тих випадках, коли державний орган не має запитуваної екологічної інформації, він зобов’язаний у максимально стислий термін поінформувати подавця запиту про державний орган, до якого можна звернутися з проханням про надання такої інформації, або відразу передати цей запит такому органу.

Стаття 5 зобов’язує сторони забезпечити збір та поширення екологічної інформації не тільки з боку державних органів, а й з боку операторів, діяльність яких має суттєвий вплив на навколишнє середовище, шляхом добровільних систем екомаркування та екологічної експертизи.

Мета Протоколу про регістри викидів і перенесення забруднювачів 2003 р., прийнятого відповідно до п. 9 ст. 5 Орхуської конвенції, — розширення доступу громадськості до інформації шляхом створення узгоджених, комплексних загальнонаціональних регістрів викидів і перенесення забруднювачів, які могли б сприяти участі громадськості в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища (ст. 1). Стаття 3 документа передбачає важливе положення: кожна сторона вживає необхідних заходів для забезпечення того, щоб працівники об’єкта або представники громадськості, які повідомляють державні органи про порушення національних законів, не зазнавали покарання, переслідування або гоніння з боку цього об’єкта або державних органів за свої дії, пов’язані з повідомленням про певне порушення. Важливість Протоколу полягає в тому, що він спрямований насамперед на забезпечення доступу громадськості до важливої екологічної інформації, яка є в розпорядженні приватного сектора214.

Крім Орхуської конвенції, право на доступ до екологічної інформації передбачено в інших природоохоронних угодах: Рамковій конвенції про зміну клімату (ст. 6), Конвенції Еспо (ст. 3), Конвенції про міжнародні водотоки (ст. 16), Картахенському протоколі (ст. 23), Конвенції про оперативне оповіщення про ядерні аварії 1986 р. (ст. 2), Проекті статей Комісії ООН з міжнародного права про попередження транскордонної шкоди від небезпечних видів діяльності 2001 р. (ст. 13).

Справа про завод з виробництва оксидного палива, розглянута Постійною палатою третейського суду в 2003 р., стосувалася питання про обов’язок Великої Британії надати екологічну інформацію Ірландії, тобто державі, а не приватній особі або групі осіб. І хоча суд визнав вимогу Ірландії такою, що відповідає положеннями п. 1 ст. 9 Конвенції з охорони морського середовища Північно-Східної частини Атлантичного океану 1992 р., проте ухвалив, що вона не підпадає під сферу дії п. 2 цієї ж статті215. Ірландія провела низку консультацій з громадськістю з приводу ризиків функціонування заводу і вимагала від Великої Британії надати громадськості інформацію, що виходить за межі статті 9 Конвенції. Ірландія посилалася в обґрунтування своїх вимог на положення Орхуської конвенції, які закріплюють право на доступ до екологічної інформації, проте суд визнав, що цей міжнародно-правовий акт не застосовується у зазначеній справі, оскільки сторони не ратифікували його.

2) Право на участь у прийнятті рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища. Для участі у процесі прийняття екологічно значимих рішень громадськість повинна довести свою зацікавленість. Єдиний виняток зроблено для неурядових організацій, що сприяють охороні навколишнього середовища і відповідають вимогам національного законодавства, — вони вважаються такими, які мають зацікавленість у будь-якому випадку.

Участь громадськості у процесі прийняття рішень Орхуська конвенція поділяє на три види: ст. 6 — участь у прийнятті рішень щодо конкретних видів діяльності (спеціальна участь); ст. 7 — участь у вирішенні питань, що стосуються планів, програм і політики (загальна участь); ст. 8 — участь в підготовці нормативних положень (нормативна участь)216. Остання ставиться під сумнів деякими вченими, оскільки передбачає участь непрофесіоналів у процесі прийняття важливих рішень.

Громадськість допускається до процесу прийняття рішень з питань про доцільність надання дозволів на заплановані види діяльності, перелічені в Додатку І (ст. 6). Проте кожна сторона має право застосовувати відповідні положення Конвенції також до видів діяльності, які не наведено в цьому Додатку, однак вони здатні істотно впливати на навколишнє середовище. Сторона має право відмовити у здійсненні зазначеного права для цілей національної оборони. Зацікавлена громадськість адекватно, своєчасно та ефективно інформується на початковому етапі процедури прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища. Стаття 6 містить детальний перелік питань, які громадськість має право вимагати від відповідних державних органів. Кожна сторона повинна забезпечити, щоб остаточне рішення належним чином враховувало результати участі громадськості.

Участь громадськості в питаннях розробки планів, програм і політики детально регламентовано у Протоколі до Конвенції Еспо про стратегічну екологічну оцінку 2003 р.

Право на участь у прийнятті рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, передбачено також у Рамковій конвенції про зміну клімату (ст. 4), Конвенції Еспо (ст. 3, 5), Конвенції про міжнародні водотоки (ст. 16), Конвенції про транскордонний вплив промислових аварій (ст. 19), Кіотському протоколі (ст. 6), Картахенському протоколі (ст. 23).

3) Право на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища. Кожна сторона в рамках свого національного законодавства забезпечує, щоб будь-яка особа, яка вважає, що її прохання про доступ до інформації було проігноровано, неправомірно відхилено частково чи повністю, неадекватно задоволено, мала доступ до процедури розгляду рішення, прийнятого в суді або іншому незалежному та неупередженому органі, заснованому відповідно до закону (ст. 9 Орхуської конвенції). Так само як і для участі в процесі прийняття екологічно значимих рішень, для здійснення права на доступ до правосуддя громадськість повинна довести свою зацікавленість (за винятком неурядових організацій, які сприяють охороні навколишнього середовища і які відповідають вимогам національного законодавства). Важливим моментом є те, що представники громадськості отримали право оскаржувати в судовому порядку дії або бездіяльність приватних осіб або державних органів, які порушують положення національного природоохоронного законодавства.

Для реалізації нормативних положень Орхуської конвенції було створено механізм імплементації, відповідно до якого Комітет з дотримання має право розглядати скарги про порушення Конвенції, подані будь-якою державою-учасницею, секретаріатом або представниками громадськості, потім надає свою доповідь Нараді Сторін, яка і застосовує відповідні заходи стосовно держави-порушниці217.

Право на доступ до екологічної інформації та право на доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, стали предметом розгляду в Європейському суді з прав людини у справі McGinley and Egan v. the United Kingdom 1998 р. Позивачі скаржилися на те, що через відмову органів державної влади Великої Британії в доступі до інформації, яка містила відомості про рівні радіації після проведених у 1952 і 1967 рр. в Тихому океані і Австралії серії атмосферних випробувань ядерної зброї, а також до їх медичних карток було порушено їхнє право на доступ до правосуддя, передбачене ст. 6 Конвенції. Хоча Суд не визнав ніяких порушень цієї статті, проте відзначив, що:
«У тих випадках, коли уряд бере участь у небезпечних проектах, ... повага до приватного та сімейного життя відповідно до статті 8 передбачає встановлення ефективної та доступної процедури, яка дозволяє таким особам витребувати ... відповідну інформацію»218.
Втім, порушення ст.8 Конвенції позивачі також не змогли довести.

У справі Guerra and others v. Italy 1998 р. позивачі посилалися на порушення прав, передбачених статтями 2 (право на життя), 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) і 10 (право на інформацію) Конвенції, як результат функціонування заводу з виробництва добрив і капролактаму в Манфредонії. Європейський суд з прав людини визнав порушення лише статті 8 Конвенції. У зв’язку з останньою статтею Суд підкреслив:


«...свобода отримувати інформацію, передбачена пунктом 2 статті 10 Конвенції, «...забороняє уряду обмежувати особу в отриманні інформації, яку інші бажають надати їй»... Ця свобода не може розглядатися як така, що покладає на державу ... позитивний обов’язок збирати і поширювати інформацію з власної ініціативи.

Отже, стаття 10 не застосовується в цій справі».


Положення Орхуської конвенції відображені в низці нормативно-правових актів України, наприклад, в Конституції, законах «Про інформацію» 1992 р., «Про звернення громадян» 1996 р., «Про охорону навколишнього природного середовища» 1991 р., «Про екологічну експертизу» 1995 р., «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» 1994 р. та ін.219 Однак необхідно ще внести зміни в понад 50 актів законодавства, а також розробити детальну процедуру участі громадськості в процесі прийняття рішень. В Україні поступово впроваджується інститут громадських слухань. Перші такі слухання стосувалися питання будівництва Ташлицької гідроелектростанції, що є частиною Південноукраїнської АЕС. Прикладами судових справ у сфері захисту екологічних прав людини в Україні можуть слугувати: Благодійний фонд «Екоправо — Львів» проти Бродиводоканалу 2001 р., «ЕкоПраво — Київ» проти Міністерства охорони навколишнього природного середовища і Державного комітету лісового господарства України 2007 р., «ЕкоПраво — Київ» проти Державного комітету лісового господарства України 2007 р.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   108


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка