Підручник



Сторінка60/108
Дата конвертації04.02.2019
Розмір2,77 Mb.
ТипПротокол
1   ...   56   57   58   59   60   61   62   63   ...   108
Питання для самоконтролю:

  1. Охарактеризуйте принцип захисту навколишнього середовища в міжнародних угодах у сфері роззброєння.

  2. До якого висновку дійшов Міжнардний Суд ООН у своєму Консультативному висновку у справі щодо законності застосування чи погрози застосування ядерної зброї 1996 р.?

2.3. Міжнародно-правове регулювання поводження з небезпечними для навколишнього середовища матеріалами і речовинами


Міжнародно-правове співробітництво у випадку ядерної аварії та несанкціонованого використання ядерних матеріалів. Внаслідок відсутності єдиного універсального документа, що встановлює основні принципи регулювання ведення небезпечної для навколишнього середовища діяльності або поводження з небезпечними речовинами, на сьогодні у цій сфері спостерігається явище фрагментації МПНС, тобто наявність секторальних режимів, кожен з яких регулює по-своєму конкретну галузь. Сфера міжнародно-правового співробітництва держав у випадку ядерної аварії та несанкціонованого використання ядерних матеріалів достатньо врегульована, що дає науковцям підстави порушувати питання про формування нової галузі/галузей міжнародного права — міжнародного атомного/ядерного/енергетичного права.

Про важливість теоретичних розробок цього аспекту свідчать деякі факти. До кінця 2000 р. налічувалося близько 440 АЕС у всьому світі, багато з яких розташовані у Східній Європі, де відбувається найбільша кількість аварій або витоків радіоактивних речовин. Між 1993 і 1998 рр. МАГАТЕ ідентифікувало 213 випадків незаконної торгівлі ядерними матеріалами, більшість з яких — у країнах колишнього Варшавського договору377.

У науковій літературі, актах національного законодавства, а також документах МАГАТЕ прийнято розрізняти поняття «радіаційної» і «ядерної» безпеки. Радіаційна безпека означає дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та навколишнє природне середовище, встановлених нормами, правилами та стандартами з безпеки. Ядерна безпека, у свою чергу, означає дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів, які забезпечують радіаційну безпеку378.

У 1956 р. було створено МАГАТЕ з метою забезпечення того, щоб ядерні матеріали не використовувалися для воєнних цілей, а також для забезпечення радіаційної безпеки та здійснення контролю за мирним використанням ядерної енергії. У 2005 році МАГАТЕ та його Генерального директора було удостоєно Нобелівською премією миру. У заяві Нобелівського комітету визнаються «зусилля Агентства щодо запобігання використанню ядерної енергії для воєнних цілей і для забезпечення того, щоб ядерна енергія застосовувалася для мирних цілей максимально безпечним чином». Агентство підтримує глобальний режим ядерної безпеки, який ґрунтується на чотирьох основних елементах: по-перше, сприяння широкому приєднанню держав до обов’язкових і рекомендаційних міжнародних правових документів, таких як конвенції з безпеки і кодекси поведінки; по-друге, створення всеосяжного комплексу норм ядерної безпеки, який втілює зразкову практику як орієнтир для забезпечення високого рівня безпеки, необхідного для всієї ядерної діяльності; по-третє, надання комплексу міжнародних послуг у сфері безпеки, зокрема шляхом направлення інспекцій; по-четверте, сприяння створенню ефективних міжнародної та національної інфраструктур379. Через відсутність у МАГАТЕ реальних правозастосовних повноважень, включаючи право на застосування санкцій, Агентство часто зазнавало критики380.

Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 р. застосовується до ядерного матеріалу, який використовується для мирних цілей і перебуває у процесі міжнародного перевезення, а у спеціально обумовлених випадках — і до використання, зберігання та перевезення такого матеріалу всередині держави. Кожна держава забезпечує, щоб під час міжнародного перевезення ядерний матеріал, який перебуває в межах її території або на борту корабля чи літака, що діє під її юрисдикцією, захищався на рівнях, описаних у Додатку І. Додаток ІІ містить класифікацію ядерного матеріалу (плутоній, уран-235, уран-233, опромінене паливо): для кожної з трьох категорій передбачено специфічні рівні фізичного захисту. Держава не експортує і не імпортує ядерний матеріал, якщо вона не отримала гарантії того, що такий матеріал під час міжнародного перевезення буде захищений на рівнях, описаних у Додатку І. Стаття 5 визначає механізм співпраці у разі будь-якого незаконного переміщення, використання або зміни ядерного матеріалу, а також у разі крадіжки, грабежу або іншого незаконного захоплення ядерного матеріалу. Подальші положення Конвенції відображають схему співпраці держав з надання правової допомоги у попередженні і покаранні за злочини міжнародного характеру.

У зв’язку з розпадом СРСР і випадками незаконного поводження з ядерними матеріалами, а також незадовільним станом АЕС у пострадянських республіках, МАГАТЕ вивчає можливість розробки жорсткіших вимог до фізичного захисту ядерного матеріалу та забезпечення ефективної ядерної безпеки. У результаті з’явилася Конвенція про ядерну безпеку 1994 р., яка серед цілей проголошує створення та підтримку на цивільних ядерних установках ефективних механізмів захисту від потенційної радіаційної небезпеки з тим, щоб захистити окремих осіб, суспільство в цілому і навколишнє середовище від небезпечного впливу іонізуючого випромінювання. Стаття 6 визначає зобов’язання Сторін щодо забезпечення якомога швидшого розгляду безпеки існуючих ядерних установок, реалізації всіх необхідних практично здійсненних удосконалень з метою підвищення такої безпеки, а також здійсненню планів щодо зупинки установок у найкоротші терміни в разі потреби. Конвенція також покладає на держави обов’язок щодо створення законодавчої бази, забезпечення пріоритетності ядерної безпеки, забезпечення якості, оцінки та перевірки безпеки, радіаційного захисту, аварійної готовності, а також дотримання технічних правил вибору майданчика, спорудження та експлуатації ядерної установки. Серед недоліків Конвенції називають відсутність будь-яких посилань на міжнародні стандарти МАГАТЕ, а також вимог з проведення оцінки впливу на навколишнє середовище. Незважаючи на прагнення розробників Конвенції забезпечити загальний режим ядерної безпеки, у багатьох країнах, зокрема постсоціалістичних, продовжують функціонувати АЕС, які не відповідають вимогам цього документа і навіть становлять серйозну загрозу виникнення ядерної аварії. Такими є, наприклад, АЕС у Чорнобилі (Україна), Ігналіні (Литва), Смоленську, Сосновому Борі, Курську (РФ). Україна і РФ ратифікували Конвенцію про фізичний захист ядерного матеріалу, проте не поспішають із закриттям перелічених енергоблоків через недостатньо жорсткі зобов’язання: ст. 6 зобов’язує держави здійснити план щодо закриття ядерної установки в найкоротші практично можливі строки, однак при їх визначенні можуть враховуватися ситуація в енергетиці, можливі альтернативи, а також соціальні, екологічні та економічні наслідки для держав.

Конвенція про оперативне оповіщення про ядерну аварію і Конвенція про допомогу в разі ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації були ухвалені під егідою МАГАТЕ у відповідь на вибух на Чорнобильській АЕС у 1986 р. У результаті аварії на реакторі АЕС утворилася радіоактивна хмара, яка перетнула кордони кількох держав (Німеччини, Австрії, Швейцарії, Югославії, Італії, Угорщини, Швеції), спричинивши транскордонне радіоактивне забруднення цих та інших держав. Цезій-137 було виявлено в молоці корів на фермах Німеччини, Австрії, Швейцарії, Великої Британії. У 80-ті рр. XX ст. не існувало міжнародно-правового механізму для реагування на такі інциденти. Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р. виключала зі сфери дії радіоактивне зараження. Деякі дослідники стверджують, що СРСР порушив свої зобов’язання за загальним міжнародним правом, що передбачає обов’язок держави повідомити всі зачеплені держави і все міжнародне співтовариство про будь-яку аварію або діяльність, що може спричинити значну транскордонну шкоду. Сьогодні питання радіоактивного зараження, що виходить із Чорнобильської зони, не вирішено, оскільки в саркофазі, спорудженому над четвертим блоком, утворилися щілини, крізь які продовжує просочуватися радіація (під укриттям залишається близько 200 тонн радіоактивної суміші), а реалізація плану будівництва нового укриття (конфайнмента) просувається вкрай повільно.

Перша конвенція застосовується у разі будь-якої ядерної аварії, внаслідок якої відбувається або може відбутися викид радіоактивних речовин і яка призвела або може призвести до міжнародного транскордонного викиду, що могло б мати з точки зору радіаційної безпеки значення для іншої держави. У випадку аварії держава негайно сповіщає безпосередньо або через МАГАТЕ ті держави, які зазнали або могли зазнати фізичного впливу, а також Агентство, про ядерну аварію, її характер, час події, місце події, а також невідкладно надає зачепленим державам і Агентству наявну інформацію, що стосується зведення до мінімуму радіаційних наслідків у цих державах. Однак Конвенція не дає відповіді на питання про відповідальність і компенсацію за шкоду, завдану іншим державам унаслідок ядерної аварії, а також не покладає на держави обов’язок повідомляти про радіоактивне зараження внаслідок випробувань ядерної зброї. Крім того, Конвенція віддає на власний розсуд кожної держави вирішувати питання про те, чи може транскордонний викид мати з точки зору радіаційної безпеки значення для іншої держави (ст. 1) і не зазначає чітких критеріїв для визначення порогового рівня, внаслідок якого виникає обов’язок повідомлення. У цьому міжнародно-правовому акті також немає положень про зобов’язання повідомити представників громадськості про будь-яку ядерну аварію або радіаційну ситуацію. Конвенція була застосована під час землетрусу в Туреччині 1999 р., а також подій у Сосновому Борі в Росії, коли МАГАТЕ повідомило всі зацікавлені держави про можливість витоку радіоактивних речовин381.

Друга конвенція закріплює механізм співпраці між державами і з МАГАТЕ з метою сприяння невідкладному наданню допомоги у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації для зведення до мінімуму їх наслідків і для захисту життя, майна та навколишнього середовища від впливу радіоактивних викидів. Держава, що потребує такої допомоги, може звернутися по неї до будь-якої держави-учасниці, а також МАГАТЕ чи іншої МУО, визначає обсяг і вид необхідної допомоги. У межах своєї території запитуюча держава несе відповідальність за загальне керівництво, контроль, координацію допомоги та нагляд за нею. Сторона, яка надає допомогу, може запропонувати безоплатну допомогу запитуючій державі, однак може надати її й на умовах повного або часткового відшкодування витрат. Запитуюча держава наділяє персонал сторони, що надає допомогу, привілеями, імунітетами та пільгами, необхідними для виконання нею своїх функцій з надання допомоги (імунітет від арешту, судового розгляду, звільнення від податків і мита тощо). Стосовно смерті осіб або тілесного ушкодження, збитків або втрати майна, а також шкоди навколишньому середовищу запитуюча держава не подає ніяких юридичних позовів проти сторони, що надає допомогу, або суб’єктів права, бере на себе відповідальність за ведення справ, пов’язаних з такими позовами, пред’явленими третіми сторонами стороні, що надає допомогу, забезпечує правовий захист сторони, що надає допомогу, щодо таких позовів, а також виплачує компенсацію стороні, що надає допомогу, в зазначених випадках (ст. 10). Дослідники критикували ці положення Конвенції, які забезпечують надмірну охорону інтересів сторони, що надає допомогу, а також положення про відшкодування витрат, які можуть призвести до ситуації, коли держава, винна у виникненні ядерної аварії і яка згодом надала допомогу потерпілій державі, матиме право вимагати відшкодування своїх витрат від останньої382. Конвенція була застосована в 1999 р. під час аварій на АЕС у Перу, Гані, Туреччині.

Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму 2005 р. визначає радіоактивний матеріал як ядерний матеріал та інші радіоактивні речовини, які містять нукліди, що розпадаються мимовільно (процес, що супроводжується випусканням іонізуючого випромінювання одного або кількох видів, наприклад, альфа-випромінювання, бета-випромінювання, нейтронне випромінювання та гамма-випромінювання), і які можуть через свої радіологічні властивості або властивості свого поділу заподіяти смерть, серйозне каліцтво або суттєву шкоду власності або навколишньому середовищу. Відповідно до ст. 2, будь-яка особа вчиняє злочин, якщо вона незаконно і свідомо володіє радіоактивним матеріалом або виготовляє пристрій чи володіє ним з наміром заподіяти смерть, серйозне каліцтво; завдати істотної шкоди власності чи навколишньому середовищу; використовує радіоактивний матеріал чи пристрій будь-яким чином або використовує чи ушкоджує ядерний об’єкт таким чином, що відбувається вивільнення або створюється небезпека вивільнення радіоактивного матеріалу з наміром заподіяти смерть, серйозне каліцтво; завдати істотної шкоди власності чи навколишньому середовищу; або з наміром змусити фізичну чи юридичну особу, міжнародну організацію або державу вчинити будь-яку дію або утриматися від неї. Стаття 18 регулює ситуації, коли держава-учасниця захоплює або іншим чином бере під свій контроль радіоактивні матеріали, пристрої або ядерні об’єкти після того, як було скоєно злочин. У такому випадку вона зобов’язана вжити заходів з метою знешкодити радіоактивний матеріал, пристрій або ядерний об’єкт; забезпечити, щоб будь-який ядерний матеріал зберігався відповідно до гарантій МАГАТЕ, і враховувати рекомендації з фізичного захисту і стандарти в галузі охорони здоров’я і безпеки, опубліковані МАГАТЕ. Після цього держава зобов’язана повернути будь-який радіоактивний матеріал, пристрій або ядерний об’єкт державі, якій вони належать, державі, громадянином або жителем якої є фізична або юридична особа, що є власником такого радіоактивного матеріалу, пристрою або об’єкта, або державі, з території якої вони були викрадені чи іншим чином незаконно отримані. Якщо радіоактивні матеріали, пристрої або ядерні об’єкти не належать жодній з держав-учасниць, або громадянину, або жителю держави-учасниці та не були викрадені або іншим чином незаконно отримані з території держави-учасниці, або якщо жодна з держав не бажає отримувати такі предмети, то після консультацій між зацікавленими державами та будь-якими відповідними міжнародними організаціями приймається окреме рішення про те, як ними розпорядитися. Конвенція передбачає норми про правову допомогу в кримінальному переслідуванні та притягненні до відповідальності винних осіб.

Конвенція МОП № 115 про захист трудящих від іонізуючої радіації 1960 р. поширюється на всі види діяльності, що спричиняють вплив іонізуючої радіації на трудящих у процесі їх роботи. Держави зобов’язані вживати відповідних заходів для забезпечення безпеки праці та ефективного захисту здоров’я трудящих. Розділ ІІ визначає такі заходи щодо захисту.

Крім зазначених документів, існує також Кодекс поведінки МАГАТЕ щодо забезпечення безпеки і схоронності радіоактивних джерел 2003 р.

Незважаючи на те, що норми безпеки МАГАТЕ не мають юридичної сили, поступово активізується застосування їх державами на добровільній основі як глобального еталону для забезпечення захисту людей і навколишнього середовища від ядерних аварій та шкідливого впливу радіаційного опромінення. Серед таких норм виділимо норми безпеки з радіаційного захисту, безпечного транспортування радіоактивних матеріалів, безпеки поводження з радіоактивними відходами, стандарти безпеки з аварійної радіологічної ситуації. Потрібно зазначити, що норми МАГАТЕ стають обов’язковими для держав у тому випадку, якщо вони приймають допомогу Агентства383. Для самого Агентства вони завжди мають юридичну силу. МАГАТЕ надає допомогу державам шляхом здійснення перевірок та інспекцій на місцях.

Крім МАГАТЕ, питаннями ядерної та радіаційної безпеки займаються Євроатом (в рамках ЄС), Агентство з ядерної енергії (в рамках ОЕСР), Міжамериканська комісія з ядерної енергії (в рамках ОАД), Арабське агентство з атомної енергії (в рамках ЛАД).

Що стосується питання захисту саме навколишнього середовища від радіоактивного зараження, тривалий час існувала думка, що той рівень захисту, який забезпечується людям у рамках існуючих механізмів регулювання, також забезпечується і навколишньому середовищу, і при цьому нелюдські біологічні види не наражаються на ризик. Однак у зв’язку з усвідомленням особливої вразливості навколишнього середовища учені доходять висновку, що цілі й завдання при захисті нелюдських біологічних видів значною мірою відрізнятимуться залежно від характеру обставин, пов’язаних із ризиками, яких вони зазнають. Комітет 5 Міжнародної комісії з радіологічного захисту було створено спеціально для того, щоб детально досліджувати питання радіологічного захисту нелюдських біологічних видів. У 2005 р. МАГАТЕ схвалило План діяльності з радіаційного захисту навколишнього середовища384.

У березні 1954 р. США проводили випробування ядерної зброї в районі Маршаллових островів у Тихому океані. Внаслідок випробувань відбулося забруднення атмосфери і морського середовища на значних просторах, від якого постраждали як самі американські громадяни, так і жителі атолу Рогенлап і японські рибалки судна «Фукуру-Мару». Зараженою виявилася і риба, яка надійшла згодом на ринки і стала причиною радіоактивного зараження багатьох людей. Японія вимагала від США виплатити їй 2 млн дол. у порядку компенсації за завдану шкоду. США передали Японії затребувану суму в дусі «доброї волі»385.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   56   57   58   59   60   61   62   63   ...   108


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка