Підручник


Міжнародно-правове регулювання запобігання забрудненню морського середовища в результаті захоронення



Сторінка68/108
Дата конвертації04.02.2019
Розмір2,77 Mb.
ТипПротокол
1   ...   64   65   66   67   68   69   70   71   ...   108
Міжнародно-правове регулювання запобігання забрудненню морського середовища в результаті захоронення. Цей вид забруднення становить 10% усього забруднення морського середовища. Як приклад – інцидент «boues rouges», коли в 1974 р. влада Італії бомбардувала судно, яке здійснило захоронення «червоних грязей» (відходів алюмінієвого виробництва, що забруднюють навколишнє середовище) поблизу острова Корсика. Незважаючи на те, що захоронення високотоксичних та інших небезпечних хімічних речовин здійснюється в спеціальних контейнерах, з часом під впливом морської води виникає небезпека їх руйнування і розсіювання шкідливих речовин на значні простори. Велика кількість менш шкідливих відходів перевозиться навалом суднами і скидається у відведених для цього районах, часто перетворюючи їх на «мертві зони», до числа яких належить, наприклад, гирло Нью-Йоркської гавані. Водночас треба відзначити, що захоронення окремих речовин (наприклад, будівельних нетоксичних матеріалів) у бідних біоресурсами акваторіях може бути навіть корисним з точки зору розвитку морських екосистем. Тому раціональний підхід до проблеми захоронення не завжди передбачає заборону всіх скидів422. Забруднення внаслідок захоронення (або дампінгу) має подвійну природу: воно починається на суші, де здійснюється національний контроль шляхом видачі ліцензій або заборон на дампінг, і триває в морі шляхом скидів із суден, літальних апаратів і платформ423. Якщо забруднення із суші зачіпає, перш за все, саме прибережну державу і переважно регулюється національним законодавством, то дампінг, здійснюваний найчастіше у відкритому морі, зачіпає інтереси багатьох країн, у зв’язку з чим першочергово його правове регулювання має ґрунтуватися на нормах міжнародного права424.

Стаття 210 Конвенції ООН передбачає правило, згідно з яким захоронення в межах територіального моря та виключної економічної зони або на континентальному шельфі не повинно здійснюватися без дозволу компетентних органів держави, яка має право вирішувати, регулювати і контролювати таке захоронення після належного розгляду цього питання з іншими державами, на яких таке захоронення може негативно позначитися з огляду на їхнє географічне положення. При цьому національні закони, правила та заходи мають бути не менш ефективними, ніж глобальні норми і стандарти.

Виконання законів і правил, що стосуються захоронення, забезпечується: а) прибережною державою стосовно захоронення в її територіальному морі або виключній економічній зоні, або на її континентальному шельфі; б) державою прапора стосовно суден, що плавають під її прапором, та суден або літальних апаратів, зареєстрованих у ній, в) будь-якою державою стосовно навантаження відходів чи інших матеріалів, яке здійснюється на її території або біля її прибережних терміналів (ст. 216).

Конвенція щодо запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів 1972 р. (Лондонська конвенція) регулює здійснення навмисних скидів відходів у відкритому морі, іншими словами — захоронення або дампінг. Держави вживають, кожна окремо, залежно від своїх наукових, технічних і економічних можливостей, а також колективно — ефективних заходів щодо запобігання забрудненню морського середовища, спричиненому скидами, і узгоджують свою політику в цьому питанні (ст. 2). Скидання означає: 1) будь-яке навмисне видалення в море відходів або інших матеріалів із суден, літаків, платформ або інших штучно споруджених у морі конструкцій; 2) будь-яке навмисне поховання в море суден, літаків, платформ або інших штучно споруджених у морі конструкцій. Скиданням не вважається: 1) видалення в море відходів або інших матеріалів, властивих або які є результатом нормальної експлуатації суден, літаків, платформ або інших штучно споруджених у морі конструкцій та їх обладнання; 2) поміщення матеріалів для цілей інших, ніж їх просте видалення, за умови, що це не суперечить цілям Конвенції. Видалення відходів, які одержуються безпосередньо або виникають у зв’язку з дослідженням, експлуатацією або переробкою в морі мінеральних ресурсів морського дна, Конвенція не регулює425. Держави забороняють будь-яке скидання відходів або інших матеріалів у будь-якій формі або стані, за винятком таких випадків: а) забороняється скидання відходів або інших матеріалів, перелічених у Додатку I (так званий «чорний список»); б) для скидання відходів або інших матеріалів, перелічених у Додатку II, потрібен попередній спеціальний дозвіл («сірий список»); в) для скидання всіх інших відходів або матеріалів потрібен попередній загальний дозвіл («білий список»). Ці положення не застосовуються, коли це необхідно для забезпечення безпеки життя людей або суден, літаків, платформ чи інших штучно споруджених у морі конструкцій у випадку форс-мажорних обставин, викликаних негодою, або в будь-якому випадку, коли виникає небезпека для людського життя чи реальна загроза суднам, літакам, платформам або іншим штучно спорудженим у морі конструкціям, якщо скидання видається єдиним способом запобігання загрозі і якщо є цілковита ймовірність того, що шкода, заподіяна скиданням, буде менша від тієї, якої було б завдано, якби скидання не здійснювалося. Скидання має здійснюватися таким чином, щоб було зведено до мінімуму можливу шкоду життю людей або життю в морі; про здійснене скидання ставиться до відома ММО.

Лондонська конвенція зазнала значних змін внаслідок прийняття і вступу в силу Протоколу 1996 р., який посилив режим правового регулювання дампінгу. Основними нововведеннями документа порівняно з початковою Конвенцією є те, що: 1) розширено визначення скидання, яке включає будь-яке поміщення на зберігання на морському дні та в його надрах відходів або інших матеріалів із суден, літаків, платформ або інших штучно споруджених у морі конструкцій, а також будь-яке залишення або перекидання на місці платформ або інших штучно споруджених в морі конструкцій з єдиною метою навмисного видалення; 2) заборонено спалювання в морі відходів та інших матеріалів (ст. 2), а також заборонено експорт відходів або інших матеріалів в інші країни для скидання або спалювання в морі (ст. 6); 3) закріплено принципи перестороги, «забруднювач платить», неперенесення шкоди з однієї частини навколишнього середовища в іншу і неперетворення одного виду забруднення в інший; 4) застосовується підхід «заборонено все, що не дозволено» (на відміну від Протоколу, Конвенція «дозволяла все, що не забороняла»): заборонене скидання в море всіх відходів і матеріалів за винятком перелічених у Додатку І, для чого потрібен дозвіл згідно з Додатком ІІ. При цьому особлива увага приділяється можливості запобігання скиданню на користь екологічно бажаних альтернатив. Додаток І містить такий список: матеріали, витягнуті при днопоглиблювальних роботах, осади стічних вод, рибні відходи або матеріали, судна і платформи, інертні геологічні матеріали неорганічного походження, органічні матеріали органічного походження, великі предмети, що складаються в основному із заліза, сталі, бетону і подібних нешкідливих матеріалів426; 5) передбачена можливість для держави застосовувати Протокол до своїх внутрішніх вод; 6) передбачено перехідний період для держав з можливістю недотримання положень Протоколу протягом п’яти років (ст. 26). Додаток ІІ містить важливе положення, згідно з яким згода на скидання не знімає обов’язку вживати додаткових зусиль для зменшення необхідності вдаватися до скидання.

Згідно з поправками від 2006 р. до Протоколу 1996 р. (набули чинності 10.02.2008 р.), дозволено захоронення вуглекислого газу (CO2) в надрах морського дна. Поправки регулюють секвестрацію427 потоків CO2 шляхом його нагромадження і збереження в глибокодонних геологічних формаціях з метою постійної ізоляції. Поправки є одним із кроків на шляху до боротьби зі зміною клімату, окисленням океану428, а також використання низькокарбонних форм енергії. Поправки стосуються такої діяльності, що відповідає за значні викиди CO2, наприклад, електростанції, заводи з виробництва сталі і цементу. Дампінг потоків вуглекислого газу дозволяється, тільки якщо: здійснюється в глибокодонні геологічні формації, такі потоки складаються переважно з CO2 (тобто незначна випадкова присутність побічних продуктів допускається), ніякі інші відходи або матеріали не додаються до них з метою видалення.



Тема будівництва німецько-російського Північноєвропейського газопроводу по дну Балтійського моря викликала хвилю протестів у громадських та наукових колах. Запланований маршрут газопроводу має проходити в зоні, де після Другої світової війни було поховано хімічні боєприпаси переможеної Німеччини. Основна проблема полягає в тому, що ніхто не знає точного місця розташування цих поховань, оскільки боєприпаси затоплювали в морі не завжди там, де планувалося, і лише вибірково підтверджували цей факт у документах. Небезпечні предмети могли також бути переміщені морською течією на невідомі відстані. Офіційна позиція Комісії з захисту морського середовища Балтійського моря (HELCOM), створеної на основі Конвенції про захист морського середовища району Балтійського моря 1992 р., щодо захороненої хімічної зброї однозначна: «поки що нічого не чіпати», оскільки сьогодні немає технологій, які дають змогу безпечно вилучити іржаві боєприпаси з дна моря. Загрозу несе не лише хімічна зброя, здатна і сьогодні завдати непоправної шкоди навколишньому середовищу і людям, а й маршрут водного коридору між Санкт-Петербургом і Датськими протоками, якими транспортують десятки млн тонн сирої нафти та інших небезпечних речовин. Труба може стати перешкодою для будь-яких рятувальних операцій у зоні, оскільки в місці її розташування буде заборонено ставати на якір. Таким чином, HELCOM попереджає про ризик масштабної екологічної катастрофи в разі реалізації проекту429. У 2008 р. Рада Європи ухвалила резолюцію 1612 «Хімічні боєприпаси, захоронені в Балтійському морі», в якій нагадала про рішення союзників (США, Сполучене Королівство, Франція та СРСР), прийняте на Потсдамській конференції, захоронити хімічну зброю в Атлантичному океані на глибині 1000 метрів. Проте, як наголошується в документі, союзники не дотримали слова і захоронили боєприпаси у Північному та Балтійському морях на глибині, яка іноді не перевищує 10 метрів. Союзники взяли на себе зобов’язання не розголошувати інформацію про місця захоронення протягом 50 років, надавши їй статус військової, проте в 1997 р. США і Сполучене Королівство ухвалили рішення відстрочити розкриття даних ще на 20 років. На сьогодні в міжнародному праві немає норми, яка зобов’язує держави надати інформацію про місця захоронення хімічної амуніції. Рада Європи визнає ризик, який становлять такі боєприпаси і те, що точне місце розташування їх невідоме, визнає небезпеку будівництва зазначеного вище газопроводу, посилається на Конвенцію Еспо і просить США, Сполучене Королівство та НАТО надати необхідну інформацію про місця захоронення хімічної зброї в Балтійському морі.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   64   65   66   67   68   69   70   71   ...   108


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка