Підручник


Міжнародно-правова охорона морських живих ресурсів



Сторінка73/108
Дата конвертації04.02.2019
Розмір2,77 Mb.
ТипПротокол
1   ...   69   70   71   72   73   74   75   76   ...   108
Міжнародно-правова охорона морських живих ресурсів. За даними ФАО, 35% морських рибних ресурсів перебувають під серйозною загрозою перевилову і винищення, 25% — повністю експлуатуються і 40% — потребують розумного управління. Близько 90% морських живих ресурсів перебувають під національною юрисдикцією або контролем, у зв’язку з чим національні заходи відіграють особливу роль у їх захисті та збереженні. Проблема перевилову в багатьох випадках пов’язана з наданням неправдивих або неправильних даних про популяції виловлюваних видів і, як наслідок, — з неправильним розрахунком загального допустимого вилову, як це сталося, наприклад, у 1992 р. у США стосовно тріски. Серед інших причин — нелегальне рибальство, неправдиві дані або їх відсутність у доповідях, які надаються державами відповідним міжнародним наглядовим структурам447, а також практика «зручних прапорів», яка не дає державам змоги здійснювати реальний контроль над їхніми судами у відкритому морі. Дослідники МПНС визнають, що одна з головних загроз морським живим ресурсам — це «незаконне, нерегульоване і незареєстроване» рибальство (англ. — іllegal, unregulated and unreported fishing), визнане як таке в багатьох документах ФАО, регіональних риболовних організацій, Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р. та Угоді про транскордонні рибні запаси 1995 р. «Незаконне» рибальство — це рибальство, яке здійснюється без дотримання відповідних міжнародних/регіональних/національних норм, «нерегульоване» — рибальство, що здійснюється суднами із «зручними прапорами» або суднами без національності, тобто без прапора, або ж суднами держави — нечлена регіональної рибальської організації чи неучасниці регіональної домовленості щодо збереження рибних запасів; «незареєстроване» — рибальство, що здійснюється судами, які не надають доповіді про зроблений вилов або ж надають неправдиві дані.

Конвенція ООН містить основні принципи та механізми збереження живих ресурсів Світового океану та управління ними448. Одна з основних свобод відкритого моря — свобода рибальства — зазнала в Конвенції значного обмеження у зв’язку з встановленням виключної економічної зони та визнанням за прибережною державою виключних прав у ній (ст. 56, 61–68 і 87). Конвенція розрізняє такі категорії морських живих ресурсів: 1) транскордонні; 2) далеко мігруючі; 3) морські ссавці; 4) анадромні види; 5) катадромні види. Згідно зі ст. 61, прибережна держава визначає допустимий вилов живих ресурсів у своїй виключній економічній зоні. З урахуванням наявних у неї найбільш достовірних наукових даних, ця держава забезпечує шляхом належних заходів щодо збереження та управління, щоб живим ресурсам у виключній економічній зоні не загрожувала небезпека внаслідок надмірної експлуатації. Стаття 63 визначає режим охорони рибних запасів, що зустрічаються у виключних економічних зонах двох або більше прибережних держав, або як у виключній економічній зоні, так і в районі, що розташований за її межами і прилягає до неї (тобто режим охорони транскордонних рибних ресурсів), ст. 64 — режим охорони далеко мігруючих видів, ст. 65 — морських ссавців, ст. 66 — анадромних видів, ст. 67 – катадромних видів.



Стаття 118 зобов’язує держави співпрацювати одна з одною у збереженні живих ресурсів та управлінні ними в районах відкритого моря. Держави, громадяни яких ведуть промисел різних живих ресурсів у тому самому районі або тих самих живих ресурсів, вступають у переговори з метою вжиття заходів, необхідних для збереження цих живих ресурсів. У відповідних випадках вони співпрацюють з метою створення субрегіональних або регіональних організацій з рибальства. Стаття 119 зобов’язує держави вживати на основі наявних у них найбільш достовірних наукових даних заходів з метою підтримки або відновлення популяцій виловлювальних видів на рівнях, при яких може бути забезпечений максимальний сталий вилов, що визначається з урахуванням відповідних екологічних та економічних факторів, включаючи особливі потреби держав, що розвиваються, і з урахуванням методів ведення рибного промислу, взаємозалежності запасів, а також будь-яких загальнорекомендованих міжнародних мінімальних стандартів — чи то субрегіональних, регіональних або всесвітніх; а також брати до уваги вплив на види, асоційовані з виловлюваними видами або залежні від них, з метою підтримки або відновлення популяцій таких асоційованих або залежних видів вище рівнів, при яких їхнє відтворення може бути піддане серйозній небезпеці.

З метою імплементації вищезазначених положень Конвенції у 1995 р. було укладено Угоду про здійснення положень Конвенції ООН з морського права 1982 р., які стосуються збереження транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб і управління ними. Ця угода передбачає механізми міжнародного співробітництва з метою забезпечення довгострокового збереження і сталого використання рибних запасів як у зонах національної юрисдикції, так і в районах відкритого моря. Додаток I до Конвенції ООН містить список далеко мігруючих видів, до яких належать тунцеві, морський лящ, марлін, риба-вітрильник, меч-риба, сайра, корифена, океанська акула, китоподібні. На відміну від далеко мігруючих риб (ст. 64), термін «транскордонні рибні запаси» в Конвенції ООН окремо не згадується (ст. 63). Стаття 5 Угоди визначає основні принципи збереження транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб і управління ними, ст. 6 закріплює принцип перестороги. Стаття 7 визначає різний режим міжнародно-правового співробітництва стосовно цих двох категорій: щодо транскордонних рибних запасів Угода зобов’язує держави лише прагнути безпосередньо або через відповідні механізми співробітництва узгоджувати заходи (п. 1 (а)), а щодо запасів далеко мігруючих риб Угода однозначно зобов’язує держави співпрацювати (п. 1 (б)). Найбільше досягнення Угоди — п. 4 ст. 8, згідно з яким тільки ті держави, які є членами міжнародної рибогосподарської організації або учасницями такої домовленості або погоджуються на застосування заходів щодо збереження та управління, введених такою організацією або домовленістю, мають доступ до промислових ресурсів, до яких застосовуються заходи щодо збереження та управління. Іншими словами, якщо держава – учасниця Угоди 1995 р. не виконує своїх зобов’язань зі співробітництва з метою збереження морських живих ресурсів і не вступає в члени рибогосподарської організації або не бере участь у регіональній домовленості, вона позбавляється права на промисел ресурсів, щодо яких названі заходи застосовуються. Виконання цієї умови забезпечено положеннями ст. 17, яка не звільняє держави, що не приєдналися, від співпраці і зобов’язує їх встановлювати заборону суднам, що плавають під їхнім прапором, на видобуток запасів транскордонних рибних запасів і запасів далеко мігруючих риб у районах, де діють такі домовленості, з тим, щоб не підривати ефективність таких регіональних заходів449. Стаття 21 далі встановлює, що в будь-якому районі відкритого моря, охопленого субрегіональною або регіональною рибогосподарською організацією або домовленістю, держава-учасниця, що є членом такої організації або учасницею такої домовленості, може через своїх належним чином уповноважених інспекторів проводити висадку на борт і огляд рибальських суден, що плавають під прапором іншої держави – учасниці цієї Угоди, незалежно від того,чи є така держава-учасниця також і членом такої організації або учасником такої домовленості, з метою забезпечити дотримання заходів щодо збереження транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб і управління ними, введених такою організацією або домовленістю.

Частина VII визнає особливі потреби країн, що розвиваються. Для цього держави, діючи або безпосередньо, або через ПРООН, ФАО та інші спеціалізовані установи ООН, ГЕФ, Комісію з питань сталого розвитку та інші відповідні міжнародні та регіональні організації та органи, надають допомогу державам, що розвиваються (ст. 24).

Крім універсальних норм, на сьогодні держави уклали понад 1000 регіональних і двосторонніх угод у цій сфері, наприклад, Конвенцію про майбутнє багатостороннє співробітництво з рибальства в Північно-Західній частині Атлантичного океану 1978 р., Конвенцію про охорону лосося в Північній частині Атлантичного океану 1982 р., Конвенцію про рибальство та збереження живих ресурсів в Балтійському морі і Бельтах 1973 р., Конвенцію про охорону морських живих ресурсів Антарктики 1980 р., Конвенцію про збереження запасів анадромних видів у Північній частині Тихого океану 1992 р., Конвенцію про збереження ресурсів минтая і управління ними в Центральній частині Берингового моря 1994 р., Конвенцію про збереження запасів далеко мігруючих риб і управління ними в Західній і Центральній частинах Тихого океану 2000 р. У рамках міжнародних рибальських організацій щорічно встановлюється оптимально допустимий вилов, який розподіляється між державами. Конвенції передбачають здійснення міжнародного та національного контролю за суднами з метою забезпечення виконання ними правил промислу450. Регіональні рибальські організації, як правило, встановлюють заходи щодо збереження та управління рибними ресурсами, однак вони не є загальнообов’язковими для всіх членів організації, оскільки передбачають право держави на заперечення і застереження, що створює т. зв. режим a la carte, який, з одного боку, сприяє максимальній участі в угодах і організаціях з рибальства, а з іншого, підриває ефективність встановлених заходів451. Універсальної міжурядової організації з рибальства поки що не існує, проте можна припустити, що її функції виконує ФАО452, яка визначає напрями рибальської політики, розробляє проекти конвенцій з промислу конкретних видів риб і ссавців. На сьогодні нараховується близько 30 регіональних риболовних організацій, серед них: Міжнародна комісія зі збереження атлантичних тунців, Комісія з рибальства в Індійському океані, Організація з рибальства в Північно-Західній частині Атлантичного океану453.

ГА ООН схвалила низку резолюцій, присвячених проблемі заборонених способів рибальства й деструктивної рибальської практики, наприклад, резолюції 61/105 (2009), 63/112 (2008), 62/177 (2007), 61/105 (2006) та ін. під назвою «Інструменти щодо сталого рибальства, включаючи Угоду про здійснення положень Конвенції ООН з морського права від 10 грудня 1982 р., які стосуються збереження транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб й управління ними, 1995 р.», а також резолюції 63/111 (2008), 62/215 (2007), 61/222 (2006) та ін. під назвою «Океани та морське право».

МС ООН розглянув кілька справ, що стосувалися «рибної» юрисдикції. З 1958 по 1961 рр. між Великою Британією та Ісландією велася так звана «рибна війна» через право промислу риби біля берегів Ісландії. Ісландський уряд у нових правилах щодо риболовних кордонів біля узбережжя Ісландії закріпив право рибальства тільки за своїми громадянами і встановив кордон на відстані 12 морських миль (раніше він проходив за 4 милі) від базової лінії, яка з’єднує точки на узбережжі, що найбільше видаються в бік моря. Таке рішення було продиктоване, як стверджувала Ісландія, природоохоронними мотивами — з метою забезпечення відтворення зникаючих рибних запасів454. 14 квітня 1972 р. Велика Британія подала позов проти Ісландії в МС ООН, одночасно подібний позов подала і ФРН на тих же підставах. У 1974 р. МС ООН виніс рішення в обох справах, у яких, серед іншого постановив:
«58. Практика держав щодо рибальства показує зростаюче і широке прийняття концепції преференційніх прав прибережної держави, особливо стосовно тих держав чи територій, які перебувають в особливій залежності від прибережних рибних ресурсів. ...

59. Не може бути ніяких сумнівів з приводу виняткової важливості прибережних рибних ресурсів для економіки Ісландії...

60. Преференційні права прибережної держави визнаються з моменту, коли посилення експлуатації рибних ресурсів викликає необхідність впровадження системи обмеження вилову і розподілу цих ресурсів з метою збереження рибних запасів в інтересах їх раціонального та економного використання...

62. ...Характеристика прав прибережної держави як преференційних має на увазі певний пріоритет, однак не може мати на увазі виключення конкуруючих прав інших держав і особливо держави, яка, подібно Позивачеві, займалася рибальством протягом багатьох років у спірних водах... Прибережна держава повинна враховувати позицію ... таких інших держав...

64. ...обидві держави повинні враховувати інтереси одна одної і будь-які заходи щодо збереження рибних запасів ... Одним із досягнень міжнародного морського права... є те, що на зміну раніше існуючому режиму laissez-faire поводження з морськими живими ресурсами у відкритому морі прийшло усвідомлення обов’язку належним чином враховувати права інших держав і потреби збереження на благо всіх. Як наслідок, обидві сторони зобов’язані проводити періодичний моніторинг рибних ресурсів у спірних водах і досліджувати спільно, з урахуванням наукових та інших відповідних даних, які заходи необхідні для збереження і розвитку, а також справедливого використання таких ресурсів...

65. Найбільш придатний спосіб вирішення цього спору — однозначно переговори...

69. ...провести переговори на тій підставі, що кожен має в дусі доброї волі враховувати належним чином права іншого... та інтереси іншої держави, яка заявила про свої права щодо рибальства в районі»455.
28 березня 1998 р. Іспанія ініціювала розгляд спору в МС ООН проти Канади стосовно доповнень від 12 травня 1998 р. до Закону Канади про захист прибережних рибних ресурсів, поправок до законодавства, який імплементує Закон, а також учинених на підставі цих актів дій щодо переслідування, інспекції та захоплення у відкритому морі 9 травня 1998 р. рибальського судна «Естаї», яке плавало під прапором Іспанії. МС ООН дійшов висновку, що не має юрисдикції у цій справі і підтримав аргументи Канади на тій підставі, що вона виключила з-під юрисдикції Суду спори, що стосуються заходів із збереження та управління щодо риболовних суден, які займаються рибальством у зоні регулювання Організації з рибальства в Північно-Східній Атлантиці (англ. — NAFO Regulatory Area) як вона визначена у Конвенції про майбутнє багатостороннє співробітництво у сфері рибальства в Північно-Східній Атлантиці 1978 р., а також спори, що стосуються будь-яких дій із здійснення таких заходів. Що стосується визначення самих природоохоронних заходів і їх здійснення, Іспанія стверджувала, що захоплення судна (здійснення юрисдикції Канади у відкритому морі над судном іншої держави) не підпадає під застереження Канади про неприйнятність юрисдикції Суду. МС ООН ухвалив у цьому зв’язку таке:
«70. Згідно з міжнародним правом, для того щоб захід був охарактеризований як захід зі збереження та управління, достатньо, щоб його метою було збереження та управління живими ресурсами і щоб ... він відповідав певним технічним вимогам...

У певних міжнародних угодах (наприклад, Угоді про здійснення положень Конвенції ООН з морського права 1982 р., які стосуються збереження транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб і управління ними 1995 р. ...) Сторони чітко передбачили, що ... [вони] повинні відповідати зобов’язанням з міжнародного права..., таким як відповідність з максимально допустимим виловом, врахування потреб країн, що розвиваються, зобов’язання з обміну науковою інформацією, ефективного контролю держави прапора над своїми суднами та ведення детального реєстру суден, що займаються рибальством.

81. ...Закон про захист прибережних рибних ресурсів ... дозволив огляд та інспекцію риболовних суден у зоні, що регулюється Організацією з рибальства в Північно-Східній Атлантиці. ... Такі положення мають характер ... передбачений в статті 22 (1) (f) Угоди про здійснення положень Конвенції ООН з морського права 1982 р., які стосуються збереження транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб і управління ними 1995 р.

84. ...Суд доходить висновку, що застосування сили, дозволене законодавством Канади, підпадає під категорію, яку прийнято вважати як здійснення заходів із захисту та управління... Огляд судна, інспекція, арешт і мінімальне використання сили для цих цілей підпадають під концепцію здійснення заходів із захисту та управління…»456


Міжнародний трибунал з морського права також розглянув низку справ, що стосуються повноважень прибережної держави у своїй виключній економічній зоні з охорони морських живих ресурсів: 1) справа Monte Confurco (Сейшели проти Франції) 2000 р. стосувалася тлумачення ст. 73 Конвенції ООН з морського права про право прибережної держави вживати заходів, включаючи огляд, інспекцію, арешт і судовий розгляд, які можуть бути необхідними для забезпечення дотримання прийнятих нею законів і правил відповідно до Конвенції. Трибунал визнав більшість вимог позивача неприйнятними. 2) Справа Camouco (Панама проти Франції) 2000 р. стосувалася тлумачення ст. 73 щодо звільнення екіпажу судна після надання розумної застави або іншого забезпечення. Франція виправдовувала затримання судна посиланням на заходи, необхідні для досягнення ефективності Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 р. Трибунал постановив, що затребувана Францією застава не є розумною. 3) Справа Grand Prince (Беліз проти Франції) 2001 р. стосувалася затримання Францією судна під прапором Беліз у зв’язку з незаконним рибальством в її виключній економічній зоні. Трибунал визнав, що не має юрисдикції у цій справі, оскільки Беліз не змогла довести, що саме вона є державою прапора затриманого судна. 4) Справа Volga (РФ проти Австралії) 2002 р. стосувалася затримання російського судна Францією за незаконне рибальство в її виключній економічній зоні і, зокрема, затребуваної Францією застави.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   69   70   71   72   73   74   75   76   ...   108


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка