Підручник


Міжнародно-правове співробітництво в галузі запобігання транскордонному забрудненню повітря



Сторінка76/108
Дата конвертації04.02.2019
Розмір2,77 Mb.
ТипПротокол
1   ...   72   73   74   75   76   77   78   79   ...   108
Міжнародно-правове співробітництво в галузі запобігання транскордонному забрудненню повітря. Забруднення через атмосферу481 має певні особливості, які ускладнюють правове регулювання в цій галузі і боротьбу з ним. До таких особливостей відносять: множинність і розосередження джерел забруднення, значна віддаленість джерел від місця прояву шкоди, мінливість напрямку і дальності переносу забруднюючих речовин, значна їх розсіюваність у повітряних масах482. У зв’язку з цим система правового регулювання співробітництва держав у сфері боротьби із забрудненням повітря склалася пізніше, ніж система правового регулювання стосовно захисту морського середовища.

Історично міжнародно-правове регулювання охорони атмосфери розпочалося із заходів щодо запобігання радіоактивному зараженню в результаті використання атомної енергії, передовсім для військових цілей483. Нормативна регламентація зазначеної сфери також відбувалася на рівні двостороннього співробітництва протягом значного періоду часу: Договір між Польщею та Чехословаччиною про охорону атмосферного повітря у прикордонних районах 1978 р., Угода щодо кислотних опадів між американським штатом Нью-Йорк та канадською провінцією Квебек 1982 р., Угода між США і Канадою щодо якості повітря 1991 р. з Додатком стосовно приземного озону.

Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р. — перший міжнародний, хоч і регіональний, документ, який регулює цю сферу (розроблений під егідою ЄЕК ООН). Конвенція визначає «забруднення повітря» як введення людиною, прямо чи опосередковано, речовин або енергії в повітряне середовище, що спричиняє шкідливі наслідки такого характеру, як загроза здоров’ю людей, заподіяння шкоди живим ресурсам, екосистемам і матеріальним цінностям, а також заподіяння шкоди цінностям ландшафту або перешкоди іншим законним видам використання навколишнього середовища. Наведене визначення нагадує визначення забруднення, що міститься в Конвенції ООН з морського права 1982 р.484 «Транскордонне забруднення повітря на великі відстані» означає забруднення повітря, фізичне джерело якого міститься повністю або частково в межах території, що перебуває під національною юрисдикцією однієї держави, і негативний вплив якого проявляється на території, що перебуває під юрисдикцією іншої держави, на такій відстані, що загалом неможливо визначити частку окремих джерел чи груп джерел викидів. Держави зобов’язалися намагатись обмежувати і, наскільки це можливо, поступово зменшувати і запобігати забрудненню повітря (ст. 2), зокрема розробляти найкращу політику і стратегію, включаючи системи регулювання якості повітря, а як їх складову частину — заходи для боротьби з його забрудненням, сумісні зі збалансованим розвитком, зокрема шляхом використання найкращої наявної та економічно прийнятної технології й маловідходних і безвідходних технологій (ст. 6), а також сприяти здійсненню і подальшому розвитку Спільної програми спостереження й оцінки поширення забруднювачів повітря на великі відстані в Європі (ст. 9). Серед недоліків Конвенції різні автори називають відсутність положень, які стосуються транскордонного забруднення повітря за межами національної юрисдикції, а також відповідальності та компенсації за шкоду485.

На сьогодні до Конвенції було прийнято 8 протоколів, які розвивають її положення і конкретизують зобов’язання сторін. Перше покоління протоколів про обмеження викидів сірки, оксидів азоту та летких органічних сполук стосуються разових скорочень або шляхів «заморожування» рівнів забруднення, тоді як протоколи другого покоління ухвалювалися з метою узгодження оптимальних рішень боротьби із забрудненням на основі концепції критичних навантажень, ефективності з точки зору витрат та інших відповідних факторів486.

1. Одна з найважливіших передумов успішної боротьби з транскордонним забрудненням — наявність точної та різноманітної інформації про стан навколишнього середовища і рух потоків забруднювачів. Для отримання необхідних даних держави організовують системи спостережень за станом навколишнього середовища — системи моніторингу487, наприклад, як це було зроблено з метою боротьби з транскордонним забрудненням повітря в межах європейського регіону. Протокол, що стосується довгострокового фінансування Спільної програми спостереження й оцінки поширення забруднювачів повітря на великі відстані в Європі (ЄМЕП), 1984 р. був прийнятий у зв’язку з тим, що відповідні кошти ЮНЕП надавалися лише до кінця 1984 року, і разом з добровільними внесками урядів ці кошти виявилися недостатніми для забезпечення повної фінансової підтримки робочого плану ЄМЕП. Згідно зі ст. 2 Протоколу фінансування ЄМЕП покриває річні витрати міжнародних центрів, які співпрацюють у рамках ЄМЕП, у зв’язку з діяльністю, передбаченою в програмі роботи Керівного органу ЄМЕП. На першому етапі ЄМЕП стосувалася лише моніторингу двоокису сірки та її похідних, пізніше вона охоплювала інші речовини та їх потоки, включаючи оксиди азоту, вуглеводні, озон та ін. ЄМЕП складається з трьох компонентів: збір інформації про забруднювачі, вимірювання якості повітря та якості атмосферних опадів, моделювання розсіювання атмосферних потоків. Близько 100 моніторингових станцій з 24 країн – членів ЄЕК ООН беруть участь у Програмі.

2. Протокол про скорочення викидів сірки або їх транскордонних потоків принаймні на 30% 1985 р. визнає, що основними джерелами забруднення повітря, які викликають підкислення навколишнього середовища, є спалювання викопного палива для енергетичних цілей і основні технологічні процеси в різних галузях промисловості, а також транспорт, що призводить до викидів двоокису сірки, оксидів азоту й інших забруднювачів. Першочергову увагу, згідно з Протоколом, слід приділяти скороченню викидів сірки488. Пропозиція про укладення цієї угоди надійшла від скандинавських країн, які зазнали значної шкоди від транскордонного забруднення повітря. Однак ця ідея не могла бути реалізована негайно через особливості промислової структури та екологічної ситуації в різних країнах: те, що легко могли зробити скандинавські країни, вагома частка електроенергії яких вироблялася ГЕС або АЕС, у зв’язку з чим викиди двоокису сірки в атмосферу незначні, потребувало набагато більших зусиль від держав, енергетика яких базувалася на використанні бурого і кам’яного вугілля та нафти489. У результаті досягнутого компромісу сторони зобов’язалися скоротити свої щорічні викиди сірки на національному рівні або їх транскордонні потоки принаймні на 30% в найкоротший термін і не пізніше 1993 р., приймаючи рівень 1980 р. за основу для розрахунків скорочень (ст. 2).

3. Протокол про обмеження викидів оксидів азоту або їх транскордонних потоків 1988 р.490 Протокол передбачає два етапи: перший — стабілізація (заморожування) викидів оксидів азоту. Сторони взяли на себе зобов’язання якомога швидше вжити як перший крок ефективних заходів щодо обмеження або скорочення своїх національних щорічних викидів оксидів азоту або їх транскордонних потоків, з тим щоб вони не пізніш як 31 грудня 1994 р. не перевищували рівня національних щорічних викидів оксидів азоту або транскордонних потоків таких викидів за 1978 календарний рік чи будь-який інший попередній рік, що буде зазначений при підписанні цього Протоколу або приєднанні до нього, за умови, що національні середньорічні транскордонні потоки чи національні середньорічні викиди оксидів азоту будь-якої Сторони, яка визначить такий попередній рік, у період із 1 січня 1987 р. по 1 січня 1996 р. не перевищуватимуть її транскордонних потоків або національних викидів за 1987 календарний рік (ст. 2). Другий етап передбачає розробку та застосування підходу, заснованого на критичних навантаженнях, для визначення на науковій основі розмірів необхідного скорочення викидів оксидів азоту (ст. 6). Стаття 4 зобов’язує держави в максимально короткі терміни, але не пізніше ніж через два роки з дня вступу в силу Протоколу, забезпечити наявність у достатній кількості неетильованого палива, в окремих випадках як мінімум на основних міжнародних транзитних трасах, з метою полегшення експлуатації транспортних засобів, оснащених каталітичними перетворювачами.

4. Протокол про обмеження викидів летких органічних сполук або їх транскордонних потоків 1991 р. у преамбулі висловлює стурбованість з приводу забруднення районів Європи та Північної Америки викидами летких органічних сполук і утворення в результаті цього вторинних продуктів фотохімічного окислення, що завдає шкоди здоров’ю людей, а також природним ресурсам, які мають життєво важливе екологічне й економічне значення. Крім того, визнається роль летких органічних сполук та оксидів азоту в утворенні тропосферного озону. Леткі органічні сполуки означають всі органічні сполуки антропогенного походження, крім метану, здатні виробляти фотохімічні окислювачі в реакції з оксидами азоту за наявності сонячного світла. Сторони взяли на себе зобов’язання обмежувати і скорочувати свої викиди летких органічних сполук з метою скорочення їх транскордонних потоків і потоків утворених вторинних продуктів фотохімічного окислення з метою захисту здоров’я людини та навколишнього середовища від шкідливого впливу одним з трьох передбачених у ст. 2 способів491. Заходи, передбачені Протоколом, не звільняють Сторони від інших зобов’язань здійснювати заходи для зменшення загальних газоподібних викидів, які можуть значною мірою сприяти зміні клімату, утворенню фонового тропосферного озону, або виснаженню озонового шару в стратосфері, або є токсичними чи канцерогенними (ст. 3)492.

5. Протокол щодо подальшого скорочення викидів сірки 1994 р. — перший серед протоколів другого покоління, заснований на концепції критичних навантажень, ефективності з точки зору витрат, найкращої наявної технології, енергозбереження, застосування економічних інструментів. Протокол містить диференційовані зобов’язання сторін. Сторони взяли на себе зобов’язання обмежувати і скорочувати викиди сірки з метою захисту здоров’я людини та захисту навколишнього середовища від згубної дії, зокрема впливу підкислення, і забезпечити, наскільки це можливо без здійснення надмірних витрат, щоб осадження окислених сполук сірки в довгостроковому плані не перевищували критичних навантажень493 для сірки, зазначених у Додатку I як критичні осадження сірки, які відповідають сучасному рівню наукових знань. Як один з перших кроків Сторони, як мінімум, знижують і стримують свої річні викиди сірки відповідно до строків і рівнів, зазначених у Додатку II (ст. 2).

6. Протокол щодо важких металів 1998 р. Незважаючи на те, що важкі метали є природними складовими земної кори і що в певних формах та у відповідних концентраціях деякі з них мають важливе значення для життя, вони здатні негативно впливати на навколишнє середовище і здоров’я людини. «Важкі метали» означають ті метали або, в деяких випадках, металоїди, які є стабільними і мають щільність понад 4,5 г/см3, а також їх сполуки494. Мета Протоколу полягає у забезпеченні обмеження викликаних антропогенною діяльністю викидів важких металів, які піддаються транскордонному атмосферному перенесенню на великі відстані і, цілком ймовірно, можуть мати значний шкідливий вплив на здоров’я людини або навколишнє середовище (ст. 2). Кожна зі Сторін скорочує загальний річний обсяг своїх атмосферних викидів кожного з важких металів, перелічених у Додатку I, з рівня викидів у вихідному році, який визначається відповідно до цього Додатку, шляхом прийняття ефективних заходів, відповідних її конкретним обставинам (ст. 3). Кожна із Сторін розробляє і веде кадастри викидів важких металів, згаданих у Додатку I, використовуючи, як мінімум, для Сторін у межах географічного охоплення ЄМЕП методології, визначені Керівним органом ЄМЕП, і використовуючи для Сторін за межами географічного охоплення ЄМЕП як орієнтовні методології, розроблені в рамках плану роботи Виконавчого органу495. Протокол зобов’язує держави вилучити з виробництва і споживання паливо, збагачене свинцем, встановити відповідні фільтри на заводах і підприємствах та ін.

7. Протокол щодо стійких органічних забруднювачів 1998 р. визначає стійкі органічні забруднювачі як органічні речовини, які мають токсичні властивості, є стійкими, біологічно акумулюються, схильні до транскордонного атмосферного перенесення на великі відстані й осадження і, цілком ймовірно, можуть викликати значні негативні наслідки для здоров’я людини або навколишнього середовища поблизу або далеко від джерел їхнього походження. Мета Протоколу полягає в обмеженні, скороченні або припиненні викидів, надходження або виділення в навколишнє середовище стійких органічних забруднювачів. Протокол охоплює 16 речовин, при цьому Додаток I містить список речовин, що підлягають ліквідації, Додаток II — список речовин, використання яких підлягає обмеженню, а Додаток III — список речовин, загальні щорічні викиди яких держави зобов’язуються скоротити. Стаття 4 визначає винятки із загального правила: наприклад, для проведення лабораторних досліджень, для прийняття необхідних заходів у разі виникнення надзвичайної загрози здоров’ю людей, для застосування в малих масштабах, яке розглядається Стороною як необхідне, якщо: виняток надається на період, що становить максимум п’ять років; виняток раніше не надавався нею відповідно до Протоколу; не існує відповідних альтернатив пропонованому виду використання; Сторона зробила оцінку викидів цієї речовини в результаті застосування винятку та їх внеску в загальний обсяг викидів цієї речовини на території Сторін; вжито належних запобіжних заходів для забезпечення того, щоб обсяг викидів у навколишнє середовище був мінімальним; і після завершення терміну дії винятку будь-які запаси речовини, що лишилися, включаються у сферу дії положень Протоколу, які стосуються видалення екологічно обґрунтованим чином.

8. Протокол про боротьбу з підкисленням, евтрофікацією і приземним озоном 1999 р. Мета Протоколу — обмежити і скоротити викиди сірки, оксидів азоту, аміаку та летких органічних сполук, які викликані антропогенного діяльністю і можуть стати причиною негативного впливу на здоров’я людини, природні екосистеми, матеріали та сільськогосподарські культури, викликаного підкисленням, евтрофікацією або приземним озоном у результаті транскордонного атмосферного перенесення на великі відстані, та забезпечити по можливості, щоб у довгостроковому плані і в результаті застосування поетапного підходу, а також з урахуванням досягнень науки, атмосферні опади або концентрації не перевищували встановлених порогових рівнів для викидів. Сторони, для кожної з яких у таблицях Додатку II вказано граничне значення викидів, скорочують і підтримують після скорочення свій річний рівень викидів відповідно до цього значення та в терміни, зазначені у цьому Додатку.

Виділяють особливий вид забруднення атмосферного повітря — туман (англ. — haze pollution), який складається з дрібних часточок пилу, диму, пилку або дрібних крапель води, що поширюються в повітрі. Причиною виникнення такого туману можуть бути спалювання відходів, лісові пожежі, викиди із стаціонарних і мобільних джерел. У 1997 р. країни АСЕАН схвалили Регіональний план дій щодо боротьби з туманом, який утворюється внаслідок лісових пожеж. У 2002 р. під егідою цієї ж організації було укладено Угоду про транскордонне забруднення туманом496.

Далі розглянемо міжнародну судову практику в цій сфері. Справа про плавильний завод у Трейлі — найбільш рання і відома з огляду на свою значимість для розвитку МПНС. Наприкінці XIX ст. на території Канади поблизу американського кордону було побудовано цинкоплавильний завод. Географічні та кліматичні особливості місцевості призвели до того, що дим із труб цього підприємства, який містив велику кількість сірчаного ангідриду, переносився на територію США. Ця речовина призвела до значного зниження врожайності на полях американських фермерів, спричинення шкоди лісам і водним ресурсам. Фірма, яка володіла заводом, неодноразово виплачувала компенсацію потерпілим, але забруднення тривало. У 1935 р. Канада і США уклали угоду-компроміс, відповідно до якої питання про подальші компенсації американським фермерам мало вирішуватися за допомогою арбітражного розгляду. Канада заздалегідь визнала себе відповідальною за будь-яку шкоду, якої було б завдано в наступні за угодою роки, так що арбітражу залишалося лише визначити суму, яка підлягала виплаті. Остаточне рішення у справі було винесено в 1941 р. У своєму рішенні трибунал визначив обсяг шкоди з метою виплати компенсації і визначив для заводу в Трейлі певний режим викидів диму залежно від пори року і кліматичних умов з тим, щоб, наскільки це було можливо, зменшити шкоду, яка заподіюється димом. Якщо така шкода все ж таки буде завдаватися, то передбачалася виплата грошового відшкодування і надалі. Оскільки арбітраж не знайшов у міжнародно-правовій практиці спорів, у яких порушувалися б схожі питання, то справа вирішувалася на основі аналогій з національним правом США, а саме — практикою врегулювання спорів між штатами з приводу використання річкової води497.

У справі про ядерні випробування 1974 р. Австралія та Нова Зеландія посилалися на своє право захищати власну територію і населення від шкідливих наслідків радіоактивних опадів, а також запобігати зараженню відкритого моря та повітряного простору над ним. Нова Зеландія стверджувала, що таке зобов’язання є зобов’язанням erga omnes.

Потрібно згадати також про врегулювання урядами США і Мексики питання, пов’язаного із забрудненням повітря в районі м. Сьюдад-Хуарес. Мексиканський уряд звернувся до уряду США з проханням вжити необхідних заходів для усунення шкідливих наслідків діяльності двох компаній, які містилися на американській території біля кордону з Мексикою (дим і неприємний запах, фізична та економічна шкода жителям міста), і виплатити відповідну суму компенсації, що й було здійснено498 (справа Peyton Pacting Co. and the Cusuco Co.).

Значна роль у боротьбі з транскордонним забрудненням повітря належить ІКАО. Додаток 16 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію «Охорона навколишнього середовища» присвячена питанням охорони довкілля від впливу авіаційного шуму499 та емісії авіаційних двигунів. Наприкінці 1968 р. Асамблея ІКАО ухвалила резолюцію, в якій відзначала серйозність проблеми авіаційного шуму в околицях аеропортів і доручала Раді розробити міжнародні вимоги та підготувати пов’язаний з ними інструктивний матеріал з нормування авіаційного шуму. Том I Додатку 16, у якому розглядаються різні аспекти проблеми авіаційного шуму, було схвалено в 1971 р. на основі рекомендацій Спеціальної наради з авіаційного шуму в околицях аеродромів, що відбулася в 1969 р. Було створено Комітет з авіаційного шуму, на першій нараді якого було підготовлено першу поправку до Додатку 16 про сертифікацію шуму майбутньої продукції авіаційної промисловості і модифікованих варіантів дозвукових реактивних повітряних суден. На подальших нарадах Комітет з авіаційного шуму розробив Стандарти сертифікації шуму майбутніх дозвукових реактивних літаків і гвинтових літаків, крім літаків короткого зльоту і посадки, і Стандарти, що стосуються існуючих типів надзвукових транспортних літаків майбутнього виробництва і вертольотів. Він розробив також інструктивні вказівки щодо сертифікації шуму майбутніх надзвукових літаків і гвинтових літаків короткого зльоту і посадки, а також встановлених допоміжних силових установок і пов’язаних з ними систем повітряних суден при експлуатації на землі. Сертифікація шуму засвідчується державою реєстрації повітряного судна на підставі переконливих даних про те, що це повітряне судно відповідає вимогам, які принаймні рівноцінні застосовуваним Стандартами, що містяться в цьому Додатку. ІКАО розробила політику щодо штрафів за надмірне шумове забруднення авіатранспортом. З 2001 р. Асамблея ІКАО впроваджує концепцію «збалансованого підходу» до управління авіаційним шумом, який ґрунтується на чотирьох елементах: зменшення шуму в джерелі (застосування більш тихих літаків), планування та управління земельними ділянками, відведеними під аеропорт, застосування операційних процедур зменшення шуму і експлуатаційних обмежень.

Відповідно до резолюції 18-ї сесії Асамблеї ІКАО з охорони навколишнього середовища було, серед іншого, запропоновано конкретні заходи з питання про емісію авіаційних двигунів і розроблено детальні пропозиції щодо Стандартів ІКАО з нормування емісії деяких типів авіаційних двигунів. Ці Стандарти були ухвалені Радою в 1981 р. Ними встановлювалися межі на емісію диму і деяких газоподібних речовин для великих турбореактивних і турбовентиляторних двигунів, які підлягають виробництву в майбутньому, а також заборонялося викидання невідпрацьованого палива. Сфера питань, що охоплювалися діючим Додатком 16, була розширена в результаті включення в нього також положень щодо емісії авіаційних двигунів, і документ дістав назву «Охорона навколишнього середовища». У томі II Додатку 16 містяться Стандарти щодо заборони навмисного викиду палива в атмосферу всіма повітряними суднами з газотурбінними двигунами, які виготовлені після 18 лютого 1982 р. Впроваджено також Стандарти щодо обмеження емісії диму турбореактивних і турбовентиляторних двигунів, які призначені для забезпечення польоту на дозвукових швидкостях і виготовлені після 1 січня 1983 р. Аналогічні обмеження діють щодо двигунів, призначених для забезпечення польоту на надзвукових швидкостях і виготовлених після 18 лютого 1982 р. У Додаток також включено Стандарти щодо обмеження емісії окису вуглецю, незгорілих вуглеводнів та оксидів азоту великими турбореактивними і турбовентиляторними двигунами, призначеними для забезпечення польоту на дозвукових швидкостях і виготовленими після 1 січня 1986 р. Крім зазначених Стандартів, у цьому томі Додатку містяться докладна методика вимірювання, технічні вимоги до приладів, а також докладний опис статистичних методів, що використовуються для оцінки результатів випробувань. Було створено Комітет щодо викидів з авіадвигунів500. ІКАО розробляє політику щодо встановлення податків за викиди з авіадвигунів. Останнім часом ця організація приділяє значну увагу обмеженню викидів двоокису вуглецю як одного з найбільших парникових газів. Резолюцією 35-5 ІКАО впроваджено систему торгівлі викидами для міжнародної цивільної авіації відповідно до Конвенції про зміну клімату501.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   72   73   74   75   76   77   78   79   ...   108


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка