Підручник



Сторінка8/108
Дата конвертації04.02.2019
Розмір2,77 Mb.
ТипПротокол
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   108
Третій період. До моменту проведення конференції в Ріо міжнародне співтовариство нагромадило чималий досвід міжнародно-правового регулювання боротьби із забрудненням навколишнього середовища, що підтверджується прийняттям низки документів: Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р., Конвенції СІТЕС 1973 р., Конвенції МАРПОЛ 1973/1978 р., Боннської конвенції 1979 р., Бернської конвенції 1979 р., Віденської конвенції про охорону озонового шару 1985 р., Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар, 1987 р., Базельської конвенції 1989 р., Конвенцій МАГАТЕ про оперативне оповіщення про ядерну аварію і допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації 1986 р., регіональних конвенцій ЮНЕП про охорону морів, проекту Принципів ЮНЕП про збереження та раціональне використання природних ресурсів, що розділяються між двома або більше державами, 1978 р., Всесвітньої стратегії охорони природи 1980 р., Всесвітньої хартії природи 1982 р., Стратегії «Піклуючись про Землю» 1991 р., «Перспективи з охорони навколишнього середовища на 2000 рік і надалі», ухваленій ГА ООН у 1987 р., доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища і розвитку (Комісії Брундтланда) «Наше спільне майбутнє» 1987 р. МУО ухвалюють значущі з точки зору МПНС рішення, наприклад, мораторій на вилов китів, затверджений Міжнародною комісією з регулювання китобійного промислу в 1983 р.

У зазначений період активізується діяльність ЄЕК ООН, яка ухвалює низку конвенцій і протоколів до них: Конвенцію про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р., Конвенцію Еспо 1991 р., Конвенцію про транскордонний вплив промислових аварій 1992 р., Конвенцію про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р. Укладаються регіональні конвенції в рамках АСЕАН, ЄС, в Африканському регіоні.

Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 3–14 червня 1992 р.) — найбільш вагомий за всю історію розвитку МПНС глобальний форум: у конференції взяли участь близько 180 держав, представлених першими особами (главами держав та міністрами охорони навколишнього середовища), а також більш як 50 міжурядових і 1400 неурядових міжнародних організацій. За результатами роботи конференції було ухвалено: Декларацію Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку, що містить 27 принципів, Порядок денний на ХХІ століття, що складається з 4 розділів, поділених на 40 підрозділів, присвячених 115 темам, «Юридично не обов’язкову, авторитетну декларацію глобальної згоди щодо раціонального використання, збереження та освоєння всіх видів лісів» (так звані Лісові принципи), а також було відкрито для підписання дві конвенції: Рамкову конвенцію про зміну клімату і Конвенцію про біорізноманіття. Для реалізації програм і документів, ухвалених на цій конференції, було створено Комісію ООН зі сталого розвитку, основна функція якої — контролювати виконання узятих на себе державами зобов’язань, зокрема щодо Плану дій, який міститься в Порядку денному на ХХІ століття.

Таким чином, цей період характеризується встановленням і закріпленням нормативних та інституційно-організаційних основ окремої галузі міжнародного права — МПНС, що знайшло відображення у створенні урядових і неурядових структур з охорони навколишнього середовища, а також прийнятті низки міжнародно-правових актів різної юридичної сили, які фокусуються вже не на охороні окремих представників дикої природи, а на збереженні цілих середовищ (морського, повітряного) або природних ресурсів, що становлять цінність для всього міжнародного співтовариства. Відтак міжнародні угоди з охорони навколишнього середовища трансформувалися з таких, що регулюють транскордонне забруднення повітря, — у такі, які охоплюють глобальні зміни клімату; з таких, що контролюють скидання окремих небезпечних речовин в озера і прикордонні річки, — у такі, які присвячені захисту і раціональному використанню ресурсів цілих водних басейнів; з таких, що спрямовані на збереження окремих представників фауни і флори, — у такі, які охороняють екосистеми. Обсяг зобов’язань держав за міжнародними природоохоронними угодами також змінився: якщо попередні конвенції регулювали переважно питання обміну інформацією, моніторингу, наукових досліджень, то наприкінці ХХ ст. ми маємо договори, що вимагають від усіх учасників міжнародно-правових відносин у сфері охорони довкілля зменшення кількості викидів небезпечних речовин, обмеження шкідливої для навколишнього середовища діяльності, внесення змін у технологічні процеси тощо. На характер таких угод багато в чому вплинуло усвідомлення державами і «недержавними акторами» необхідності інтегрувати екологічний аспект у всі сфери суспільного життя, зокрема торгівлю, що являє собою сутність концепції сталого розвитку. У період, що розглядається, в рамках ГАТТ, Світового банку створюються відділи або комітети, відповідальні за впровадження зваженої і раціональної екологічної політики на всіх етапах прийняття рішень (наприклад, Департамент з охорони навколишнього середовища Світового банку). Все більшу роль у справі охорони та захисту довкілля відіграють «недержавні актори» (індивіди, МНУО).





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   108


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка