Підручник



Сторінка84/108
Дата конвертації04.02.2019
Розмір2,77 Mb.
ТипПротокол
1   ...   80   81   82   83   84   85   86   87   ...   108
Міжнародна охорона птахів. Першим міжнародним актом у цій сфері стала Конвенція про захист птахів, корисних у сільському господарстві, 1902 р. Міжнародно-правова охорона птахів регулюється розглянутими вище Конвенцією СІТЕС, Бернською, Боннською, Рамсарською конвенціями. Спеціальним міжнародно-правовим актом в цій галузі є Міжнародна конвенція про захист птахів 1950 р., яка взяла під охорону (принаймні на час розмноження) усі види птахів і, крім того, перелітних птахів під час польоту до місць гніздування, особливо в березні-липні. Протягом усього року під охороною перебувають ті види птахів, яким загрожує вимирання або які становлять науковий інтерес. Конвенція забороняє такі методи полювання на птахів, внаслідок яких можлива їх масова загибель або які заподіюють їм страждання. До відповідних регіональних актів належить Угода про захист афро-азіатських мігруючих водоплавних птахів 1995 р., існують двосторонні конвенції про охорону перелітних птахів та місць їх існування. У 1922 р. створено Міжнародну асоціацію захисту птахів.

Китобійний промисел. Перші повідомлення про китобійний промисел датуються 12 і 13 ст. до н.е., але організований китобійний промисел набув свого розвитку в 800–1000 рр. н.е.603

Міжнародна конвенція з регулювання китобійного промислу 1946 р. визнає, що народи всього світу зацікавлені в збереженні для майбутніх поколінь тих величезних природних багатств, які являють собою стада китів. Документ передбачає охорону всіх видів китів від винищення. Відповідно до ст. 3 засновується Міжнародна китобійна комісія, яка може заохочувати, рекомендувати, організовувати вивчення і дослідження, пов’язані з китами і китобійним промислом, збирати й аналізувати відповідну статистичну інформацію. Міжнародна китобійна комісія щорічно затверджує додаток до Конвенції, в якому, зокрема, встановлюються види китів, що охороняються і не охороняються, відкриті та закриті сезони, відкриті та закриті води, розміри китів кожного виду, дозволених до забою, час, методи та інтенсивність промислу, типи знарядь і апаратури та ін. Так само як і СІТЕС, Конвенція передбачає «гнучкі» механізми: можливість робити застереження (ст. 5), а також винятки для науково-дослідних цілей (ст. 8). Крім того, Комісія дозволила аборигенним народам вилов китів для задоволення основних людських потреб604. Конвенція не дає визначення «китів», у зв’язку з чим у наукових колах тривалий час велися дискусії, чи застосовується вона до інших китоподібних, а саме — дельфінів і морських свиней605. Комісія ухвалила низку резолюцій щодо зазначених видів тварин, підтвердивши свою компетенцію в цій сфері. Відповідно до Конвенції та Додатку до неї контроль над здійсненням її положень здійснюється за допомогою інспекцій: з 1971 р. діє схема міжнародних спостерігачів, які номінуються урядами та призначаються Комісією.

Із самого початку Конвенція не вирізнялася ефективністю через присутність у складі Міжнародної китобійної комісії основних китобійний держав (Японія, Норвегія, Ісландія, США, СРСР (РФ), Перу, Південна Корея), які блокували невигідні для себе рішення і зробили відповідні застереження, що дозволяли їм під прикриттям наукових досліджень здійснювати вилов китів для комерційних цілей. Спочатку Комісія використовувала систему квот для регулювання китобійного промислу (т.зв. blue whale units, BWUs), внаслідок чого популяції китів стрімко скорочувалися. Конференція у Стокгольмі 1972 р. рекомендувала 10-річний мораторій на китобійний промисел. У 1971 р. США ухвалили Поправку Пеллі, яка дозволяє вводити заборону на імпорт товарів, що підривають ефективність Конвенції. Крім цих ініціатив, широко відомі також атаки активістів Грінпісу на китобійні судна. У результаті зазначених подій Комісія розробила нову процедуру управління промислом китів, відповідно до якої квоти на вилов визначалися на основі максимального сталого вилову. Втім, ці заходи не привели до стабілізації популяцій китоподібних606. Тому в 1985 р. Комісія встановлює мораторій на видобуток усіх видів китів (крім дрібних китів — малих полосатиків) для країн, що ведуть експедиційний промисел за допомогою флотилій, а з 1986 р. — з берегових китобійних станцій. Уряди китобійний держав неодноразово зверталися до Комісії з вимогою скасувати 5-річний мораторій, однак він діє і досьогодні. Після оголошення мораторію Норвегія, Ісландія та інші китобійні держави почали обговорювати можливість створення організації, альтернативної Міжнародній китобійній комісії, яка б замість заборони здійснювала «розумне управління китобійним промислом на сталій основі»607. У 1992 р. Норвегія, Ісландія, Гренландія і Фаройські о-ви підписали Угоду про співробітництво в дослідженні, збереженні та управлінні морськими ссавцями в Північній Атлантиці, на підставі якої було створено Північноатлантичну комісію з морських ссавців. Її мандат поширюється також на дрібних китоподібних і тюленів. Відповідно до Угоди забій китів дозволяється з метою споживання і здійснюється на підставі Загальної схеми контролю над промислом морських ссавців. Члени Північноатлантичної комісії з морських ссавців заявляють, що цей режим не суперечить цілям Конвенції та принципам діяльності Міжнародної китобійної комісії608.

Міжнародна китобійна комісія відкрита для членства не тільки китобійних держав, хоча спочатку до її складу входили тільки 15 держав, які займалися цим промислом (всього у 2007 р. 77 держав були членами Комісії). Винятки, які дозволяють виловлювати китів для науково-дослідних цілей, свого часу використовувалися Японією, Норвегією, Ісландією і колишнім СРСР, проте в 2001 р. Японія залишилася єдиною державою, що видає подібні дозволи. Ще однією проблемою, яка підриває ефективність Комісії, є питання про можливість поширення її компетенції на виключну економічну зону держав (наприклад, Мексика та Бразилія заявили про своє необмежене право здійснювати вилов китів у своїх виключних економічних зонах).

Позитивним аспектом діяльності Міжнародної китобійної комісії можна назвати створення за її сприяння китових заповідників: у 1938 р. — в Антарктиці (діяв до 1955 р.), у 1979 р. — в Індійському океані, в 1994 р. — у Південному океані (Антарктиці). Крім того, Комісія запропонувала (поки що безрезультатно) створити китові заповідники в Південній Атлантиці і Південній частині Тихого океану.

У 1999 р. Франція, Італія і Монако підписали Угоду про створення заповідника морських ссавців у Середземному морі. Угода поширюється на китоподібних і дельфінів та встановлює найбільшу в цьому регіоні охоронювану морську зону. У 2003 р. відповідно до Берлінської ініціативи було засновано Комітет зі збереження китів. З 1992 р. введено заборону на видобуток малих китів у регіоні Балтійського і Північного морів (Угода про збереження малих китоподібних Балтійського і Північного морів 1992 р.). Крім Конвенції 1946 р., торгівлю деякими видами китів заборонено відповідно до Додатка I до СІТЕС; Бернська конвенція також узяла під свій захист деякі види китоподібних.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   80   81   82   83   84   85   86   87   ...   108


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка