Порівняння різних систем класифікації рівня неврологічного ураження у пацієнтів із міеломенінгоцеле


Класифікація психічних захворювань



Скачати 315,53 Kb.
Сторінка2/11
Дата конвертації05.02.2019
Розмір315,53 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

2.1. Класифікація психічних захворювань


Еміль Крепелін більшість своїх наукових праць присвятив ідеї створення класифікації психічних захворювань. Передували його нозологічній теорії два переломних моменти в німецькій психіатрії 60–70-х років XIX століття. По-перше, це занепад теорії єдиного психозу Зеллера і Грізінгера завдяки роботам Кальбаума та Геккера. По-друге, це критика невропатологічних теорій Флексіга і Майнерта, спроби яких пов’язати патоморфологічні зміни з психічними розладами значна частина психіатрів (зокрема і Крепелін) вважали непереконливими і позбавленими підстав.

Методологічною основою для теорії Крепеліна стали відкриття в галузі мікробіології, які вперше дали можливість виявити конкретного збудника багатьох захворювань, наприклад холерного вібріона (1854 р.), малярійного плазмодія (1880 р.) або палички Коха (1882 р.). Вчений застосував лінійний етіологічний принцип у психіатрії. Він вважав, що окрема нозологічна одиниця повинна відповідати таким критеріям: єдина причина, однакові симптоми, клініка, наслідок та аналогічні патологоанатомічні зміни.

Ці дослідження ґрунтувалися на психологічних експериментах, розпочатих Вундтом, і на конкретних, багаторічних катамнестичних спостереженнях. Науковець збирав сотні історій хвороби та піддавав їх системному аналізу, використовуючи в тому числі діагностичні карти, створені ним самим. Від Кальбаума він сприйняв концепцію групи хвороб і психіатричного перебігу хвороби.

Перше видання Крепеліна, що містить запропоновану ним класифікацію психічних хвороб, було опубліковано видавництвом Амвросія Абеля в Лейпцигу (1883 рік). Друге видання під зміненим заголовком “Психіатрія: короткий підручник для студентів і лікарів” видали в 1887 році. Проривом було 6-те видання від 1899 року, якому передувала лекція в Гейдельберзі 27 листопада того ж року. У ній дослідник зробив радикальне спрощення класифікації психічних розладів, розділивши їх на психози з прогресуючим перебігом і афективні психози з періодичним або циклічним перебігом. Так звана крепелінівська дихотомія знайшла відображення в критеріях DSM-III (3-тя редакція Керівництва з діагностики і статистики психічних розладів) і пізніших класифікаціях. Досі існуюча класична нозологічна концепція означується (особливо щодо групи американських психіатрів, які працювали над DSM-IV) як неокрепелінівська. Під час поточної роботи над DSM-V і МКХ-11 дискусії про її доцільність тривають ще й досі.

У 12-му виданні підручника з психіатрії (1927 р.) класифікація вченого набула такого вигляду:

I. Психічні захворювання, викликані черепно-мозковими травмами.

II. Психічні захворювання, викликані захворюваннями головного мозку.

III. Отруєння.

IV. Психічні розлади під час інфекційних захворювань.

V. Сифілітичні психози.

VI. Паралітичне недоумство.

VII. Психічні захворювання на фоні атеросклерозу, передстаречого і старечого віку.

VIII. Психічні захворювання, викликані ендокринними факторами (тиреогенний психічний розлад).

IX. Ендогенна деменція.

X. Епілептичне божевілля.

XI. Маніакально-депресивний психоз.

XII. Психогенні розлади.

XIII. Істерія.

XIV. Божевілля.

XV. Вроджені хворобливі стани.

XVI. Психопатичні особистості.

XVII. Загальна затримка психічного розвитку.

Лінійний нозологічний принцип Крепеліна у зв’язку з істотним розширенням відомостей про причинно-наслідкові зв’язки в дечому перестав відповідати науковим поглядам на етіологію та патогенез ще за життя вченого. Врахувавши критику його нозологічної концепції, науковець запропонував вчення про регістри. Спочатку він вважав, що кожному екзогенному етіологічному чиннику відповідає певний синдром, наприклад, кожен інфекційний збудник викликає психоз із характерними тільки для нього проявами. Тому Крепелін приділяв дуже велику увагу їх пошуку. Перегляду цих ідей сприяли праці сучасників ученого Бонхеффера і Гохе. Перший з них вважав, що клініка психічних розладів мало залежить від окремого етіологічного фактору. Він вирізняв сильні і слабкі шкідливості; перші, на його погляд, викликали екзогенний тип реакцій, другий — ендогенний. Екзогенні реакції, своєю чергою, також не вирізнялися специфічністю і включали делірій, аменцію, сутінковий стан, епілептичне збудження і галюциноз. Гохе також сумнівався в нозологічній специфічності синдромів. Він писав, що синдроми відображають заздалегідь існуючі реактивні можливості головного мозку, розглядаючи їх як “преформовані реакції”.

У 1920 році у своїй статті “Форми прояву божевілля” і в доповіді на з’їзді німецьких психіатрів Еміль Крепелін виклав свої нові погляди на класифікацію психічних розладів. Він стверджував, що психічна діяльність, а отже, і психічні хвороби, розвиваються пошарово, залежно від екзогенних причин, а також від статі, віку, етнічних та інших факторів. Дослідник порівняв синдроми психічних хвороб із “регістрами своєрідного органа”. Він також вважав, що клініка хвороби залежить тільки від сили і поширення патологічних змін, а не від конкретної причини. Головний мозок має “заздалегідь приготовлений характер реагування”, і саме він визначає симптоми хвороби залежно від ступеня ураження. Тому вчений стверджував, що “шкідливі чинники” не створюють, а включають нові синдроми. Таким чином, Крепелін визнав важливість дослідження синдромів і саме поняття “синдром” сформулював так: “Закономірне поєднання симптомів, яке, не будучи ідентичним з певним хворобливим процесом, однаково або відрізняючись несуттєвими деталями, трапляється при різних захворюваннях”.

З Альфредом Гохе він погодився і в поглядах на патогенез синдромів, який більшою мірою залежить від внутрішніх особливостей організму людини, а не від етіологічного чинника, що його викликає. Таким чином, Еміль Крепелін сприйняв ідеї про синдром як преформовану (заздалегідь сформовану) форму реакції. Відповідно до цієї концепції, преформування складається з двох груп факторів:

1. Індивідуальні — онтогенез, вік, стать, спадковість.

2. Загальноендогенні — те, що в процесі філогенезу позначилося на психіці й виникає при її порушенні.

Своє вчення про регістри науковець розвинув, відштовхуючись від теорії Д. Джексона про пошарову будову психіки. Найважливіші синдроми Крепелін розділив за тяжкістю на три групи:

1. Легка група: істеричний, імпульсивний, емоційний, параноїдний і деліріозний синдром.

2. Середня група: шизофренічний і вербально-галюцинаторний синдром.

3. Найтяжча група: епілептичний, олігофренічний і дементний синдром.

Синдроми можна комбінувати один з одним і між регістрами. Окремий синдром представляє один період безперервного розвитку хвороби.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка