Сила слова у спадщині В



Сторінка32/45
Дата конвертації05.02.2019
Розмір1,9 Mb.
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   45
Література:

  1. Емельянов Ю.Н. Теорияформирования и практика совершенствования коммуникативной компетентности: дис. д-ра психол. наук 19.00.07/ Ю.Н.Емельянов– Ленинград, 1991. – 403 с.

  2. Макаренко А.С. Педагогическиепроизведения. В 4-х т. Т. 4. М., 1949. –341 с.

  3. Прозорова Е.В. Педагогические условия развития коммуникативной компе­тентности / Е.В. Прозорова // Мир психологии. – 2000. – № 2. – С. 191-202.

Руденко Т.І.*

Образ рідного слова в спадщині василя сухомлинського

Першочергове місце у спадщині В.О Сухомлинського посідає принцип нерозривної єдності та взаємозв’язку держави, батьківщини і рідної мови.

Найголовнішою ознакою держави є її рідна мова. Рідна мова –невід’ємна частка батьківщини кожної людини, її вітчизни. В.О.Сухомлин­ський називає рідну мову «невмирущим джерелом», з якого дитина черпає знання про свою Батьківщину, про своє місто й село, свій рідний край, про життя своїх дідів і прадідів, минуле і сучасне. Любов до слова рідної мови пронизує всі педагогічні праці В. О. Сухомлинського. Рідна мова, за його словами, – це безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління у покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Великий педагог влучними висловами підкреслює красу й особливість рідного слова, порівнюючи його з неповторним ароматом квітки. Любов до батьківщини неможлива без любові до рідного слова, – такого висновку дійшов педагог.

«Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім’ям своєї родини» [1, с. 47].

Звідси випливає перше й основне завдання у вихованні дитини – прищепити з раннього дитинства любов до рідної мови, щоб рідне слово жило, тріпотіло, грало всіма барвами й відтінками в душі молодої людини, говорило їй про віковічні багатства народу, про красу «рідної землі, про народні ідеали й прагнення»... Педагог повинен зробити рідне слово надбанням духовного світу дитини, тобто разом зі звучанням рідного слова влити в молоду душу відчуття краси й емоцій, які вклав народ у слово. В.О.Сухомлинський вважає, що це найлегше зробити в ранньому дитинстві, ще до школи, оскільки дитяча душа надзвичайно чутлива до тонкощів краси й емоційного забарвлення рідного слова, оскільки дитинство не є підготовкою до життя, а це «справжнє, яскраве, самобутнє, неповторне життя». Саме від того, що ввійде в період дитинства в розум і серце дитини з довкілля, залежить, якою людиною вона стане завтра. Учений виокремлює і шляхи виховання любові до рідного слова у дітей на етапі дошкільного дитинства. Це насамперед любов до материнської пісні, материнського слова, «хатньої», близької та рідної для дитини мови.

Народна дидактика здавна використовувала рідну мову як провідний засіб виховання дітей. Немає народу, байдужого до материнської мови, рідного слова, рідної домівки, рідної мови. Перші місяці життя немовляти. Над колискою схиляється мати і тихо наспівує ніжні мелодії колисанки, кожне слово якої переливається у кровинку дитини, стає її надбанням. Таке емоційне спілкування матері з новонародженою дитиною через рідне слово, втілене у колисковій мелодії, є прикладом єднання поколінь, постійного взаємозв’язку минулого та прийдешнього.

Рідна мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв’язком між нинішнім і майбутнім поколінням народу, як одне велике, історичне, живе ціле. Звідси випливає принцип народності, який відбито в Образі рідного слова. Мова – це найкраща характеристика народу, саме тому твори українського фольклору є одним із важливих засобів збагачення словника дітей.

Наріжними рядками лінгводидактичної спадщини вченого є принцип національної спрямованості мовленнєвого розвитку дитини і навчання її рідної мови, який тісно переплітається з принципом урахування вікових особливостей дитини. На його думку, за допомогою народної дидактики ми можемо легко прищепити дитині раннього віку любов до рідного слова, «його красу і велич, силу і виразність» [2, с. 202]. Опанування рідної мови, рідного слова започатковується з раннього дитинства, а вдосконалення її, засвоєння мовленнєвої культури триває протягом усього життя. Перші слова дитина починає промовляти в кінці першого – на початку другого року життя. Малюк уважно прислухається до мовлення батьків, адже воно є взірцем для наслідування.

Враховуючи психологію дитячого віку, народна дидактика пропонує дитині полегшені мовленнєві моделі так званого «дитячого мов лення»: «ляля», «киця», «коко», «гам» тощо. Ці слова становлять своєрідний фонд народної дитячої лексики, яка передається, весь час доповнюючись та збагачуючись з покоління в покоління.

Третій рік життя – вік засвоєння дорослої мови, поступово дитина замінює полегшені та звуковнаслідувальні слова правильною лексикою рідної мови, починає опановувати літературну мову, вступає у сферу побутового спілкування, якому притаманний розмовно-побутовий стиль. Саме в цей період сензитивного засвоєння мови народна дидактика пропонує дитині рідною мовою найкращі зразки народної мудрості – малі жанри фольклору: колисанки, забавлянки, лічилки, примовки, заклички, приспівки. Це невипадково, адже вони легкі для наслідування, водночас уводять дітей у світ дорослого побутового життя, долучають до споконвічних національних цінностей, традицій, звичаїв. Народні забавлянки легко запам’ятовуються дітьми. Спочатку дитина повторює окремі римувальні слова, а потім і весь текст. До того ж за їх допомогою вправляють дітей у вимові важких звуків. У скарбниці народної мудрості можна знайти віршовані тексти, які супроводжують навчання дітей ходити, їсти, вмиватися, одягатися, роздягатися, танцювати, варити їсти тощо. Слово супроводжує дії, створює у дитини позитивний емоційний настрій, стимулює малюка до активної діяльності, навчає дітей невимушено. Водночас словник дитини збагачується образними виразами рідної мови.

Народна дидактика вдало використовує у мовленнєвому вихованні дітей закономірності мовленнєвого розвитку дитини. Так, відомо, що третій рік життя – це період засвоєння дитиною діалогічного мовлення. На допомогу дітям народ склав забавлянки, примовки та ігри – мовленнєві моделі життєвих діалогів. Кожний діалогічний текст народних забавлянок – це своєрідний мовленнєвий зразок розмовно-побутового стилю, що супроводжує повсякденне спілкування малюка.

Четвертий рік життя – рік засвоєння художнього стилю рідної

мови. Це стає можливим тільки за допомогою фольклорних творів та кращих зразків літературної творчості українських письменників. Протягом дошкільного віку доречно використовувати у спілкуванні з дітьми прислів’я, приказки, примовки, афоризми.

Завдання вихователя дошкільного закладу – домогтися, щоб ці народні перлини стали надбанням дитячого активного словника. Дитина вивчає напам’ять народні забавлянки, пісні, вірші, які започатковують формування національного світобачення, національної самосвідомості.

Досить яскраво виявлений у працях В. О. Сухомлинського і принцип уваги до краси і милозвучності української мови. Палкий патріот української мови влучними висловами підкреслює красу й милозвучність рідного слова, порівнюючи його з неповторним ароматом квітки, мелодією співу пташок і рідної природи.

Образ рідного слова приходить до дитини у змісті українських народних казок. Ще милує душу материнська колисанка, а вже тчеться на здоровий сон, на щасливу долю дідусева чи бабусина казочка. Скільки в ній для дитини незвичайного, дивовижного, прекрасного. Реальне й вига­дане напрочуд гармонійно поєднується в казці, зачаровуючи малюка на все життя красою та образністю народного слова, сповненого мудрості, добра й оптимізму.

Мова народу, в якій відбивається його духовне життя, є для дитини найкращим зразком рідної природи, батьківщини, це шлях до пізнання своїх національних коренів та пізнання самого себеУ статті «Слово рідної мови» В. Сухомлинський визначає, що «мова – духовне багатство народу», а мовна культура людини – це «дзеркало її духовної культури», це образ її почуттів, думок, ставлення до інших, що передається у словах рідної мови, а рідна мова виховує національну психологію, національний характер, національну самосвідомість.

Багаторічний досвід роботи з дітьми переконав педагога в необ­хід­ності використання природи як сенсорної, чуттєвої основи мовленнєвого розвитку дітей, «споконвічного джерела дитячого розуму й розвитку мовлення». Звідси наступне завдання, яке формулює Василь Сухомлин­ський, – перші наукові знання, істини дитина повинна здобувати з при­роди, з довкілля, які він сам і реалізував у «школі під блакитним небом», у своїх щоденних «подорожах у природу», «подорожах у світ праці», «подорожах до джерела рідного слова» з найменшими дітьми. Реалізується це завдання у «школі під блакитним небом», яку він організовує для дітей 6 років. «Я буду так вводити малюків у довкілля, – зазначає В.О.Сухомлин­ський, – щоб вони кожного дня відкривали в ньому щось нове, щоб кожний наш крок був мандрівкою до джерела мислення мови – до чудової краси природи. Дбатиму, щоб кожний мій вихованець зростав мудрим мислителем і дослідником...» [2, с. 32].

Вихователі дошкільних закладів повинні ширше використовувати природні фактори «школи під блакитним небом» для розвитку самостій­ності мислення дітей, встановлення закономірностей природних явищ, збагачення їхнього словника. У цьому випадку природа постає як своєрідна форма наочності.

В. О. Сухомлинський визначає шляхи розвитку мовлення у природі. Це насамперед спостереження й екскурсії у природу, що створюють можливість послухати, подивитися, відчути світ, що оточує дитину. Педагог називає їх своєрідними «подорожами у природу» – це зу стріч сходу й заходу сонця, «подорож у хмари», слухання хору пташок, цвіркунів, шелесту листя, спостереження нічного неба, отари тощо. Поруч зі спостереженням учений використовує й екскурсії до лісу, річки, пасіки, за місто, за село, «подорожі у світ праці», під час яких діти переживають почуття гордощів за людину, за своїх батьків і матерів. Таке пізнання світу впливає не тільки на розум, а й на почуття, викликає глибокі емоційні переживання, спонукає до фантазування: «...білі, пухнасті хмарки були для них світом дивних відкриттів... у них діти бачили звірів, казкових велетнів: дитяча фантазія швидкокрилим птахом ли-нула в захмарені далі, за сині моря й ліси, в далекі невідомі країни» [2,с. 39]. Світ природи збуджує допитливу дитячу думку, породжує їхню мовленнєву активність. – Що таке зірочки? Чому вони засвітились? Звідки вони прийшли? Чому їх не видно вдень? Де ночують хмари? – нескінченні запитання дітей.

Звичайно, умови не кожного дошкільного закладу дають можливість організовувати з дошкільниками такі подорожі у природу.

Найбільш сприятливі можливості для цього є в дошкільних закладах сіль ської місцевості. Але в роботі кожного дошкільного навчального закладу потрібно ширше використовувати ігри на прогулянці типу «Про що говорить парк, ліс?», «Що чути в небі?», «Про що нам розповість небо?», «Послухай пісню птахів», «Що чути у квітнику? у траві?», «Подорож хмар», «Подорож сонця», «Про що розповідає мороз?», «Снігова країна», «Подорож до зірок» тощо. Крім того, дошкільний навчальний заклад пови­нен проводити відповідну роботу з батьками, розробити і запропонувати їм подорож у природу у вихідні дні, вечірні години, щоб дитина дошкільного віку не була байдужою до краси природи.

Чудодійним методом розвитку мовлення дітей називає В.О.Сухомлин­ський казку, «ключик», з допомогою якого відкривається джерело народної мови, «свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мовлення». Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, але й серцем, відгукується на події та явища довкілля, висловлює своє ставлення до них. Казка – невичерпне джерело патріотичного виховання вже тому, що вона створена народом. «Створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, – пише В. О. Сухомлинський, – доносять до серця й розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення... Казка – це духовне багатство народної культури, пізнаючи які дитина пізнає серцем життя народу» [2, с. 177 – 178].

Вдумливий педагог розповідав казки дітям на лоні природи, поєдну­ючи спостереження з проявами фантазії; це казки «Темрява і Сутінки», «Казка про сонце», «Казка про Хмари», «Про Бабу-Ягу», «Про жайворонка». Емоційне сприймання казки підсилюється і своєрідним казковим оточенням. В.О.Сухомлинський пропонує розповідати казки якщо не серед природи, то у спеціально обладнаній кімнаті казок, щоб все нагадувало дитині тут про казку: вечірні сутінки, веселий вогник у пічці, казковий будиночок Баби-Яги, казкові персонажі, хатинка дідуся і бабусі, гуси-лебеді...

Водити дітей у Кімнату казок потрібно не часто, застерігає В.О.Сухо­млин­ський, один раз на тиждень, а то й рідше, краще у вечірні години. Ось як він описує розповідь казки дітям у такій кімнаті.»Ми приходимо сюди в час осінніх і зимових присмерків – у цей час казка звучить для дітей по-особливому і сприймається зовсім не так, як, скажімо, ясного сонячного дня. На дворі темніє, ми не запалюємо світла... Раптом у віконцях казкової хатки спалахує вогник, на небі загоряються зірки, піднімається з-за лісу місяць. Кімната осявається слабким світлом, а по кутках стає ще темніше. Я розповідаю дітям казку...» [2, с. 178 – 179]. Сама обстановка цієї кімнати примушує дитину не тільки слухати казки, а й самостійно розповідати їх, створювати казки з новими сюжетами.

Самостійне створення казок – дієвий шлях розвитку дитячого мовлення. «Я не уявляю, – зазначає В. О. Сухомлинський, – навчання в школі не тільки без слухання, а й без створення казки» [2, с. 36]. І дійсно, під умілим керівництвом педагога засвічуються дитячі душі, вони починають самостійно складати казки ще до школи. Рідна природа, «подорожі до джерел рідного слова» викликають у малюків творче натхнення. Під час спостереження веселки-райдуги дітям захотілося самим скласти казку, і вони почали складати її разом; натхнення чарівною красою ще яскравіше запалило зірочки живої думки, фантазії, творчості,! Потрібно тільки вміло спрямувати дорослому думки дітей, як відразу ж оживають казкові образи. «Через казкові образи, –пише В. О. Сухомлинський, – у свідомість дітей входить слово з його найтоншими відтінками... Під впливом почуттів, що пробуджуються казковими образами, дитина вчиться мислити словами. Без казки –живої, яскравої, що оволоділа свідомістю і почуттями дитини, – не- можливо уявити дитячого мислення і дитячої мови...» [2, с. 176 – 177].

Потрібно сміливіше впроваджувати у практику роботи дошкільних за­кладів і самостійне створення дошкільнятами казок на лоні природи. Значне місце в розвитку мовлення дітей відводив В. О. Сухомлинський розповідям у природі. Розповіді вихователя, – пише він, – обов’язкова умова повноцінного розумового розвитку дитини, її багатого духовного життя. Виховне значення цих розповідей полягає в тому, що діти слухають їх в обстановці, що породжує казкові уявлення

Приділяючи велику увагу розповідям, як методу навчання, В.О.Сухо­млинський водночас висловлює цілу низку пропозицій щодо навчання розповіді. Це своєрідні вимоги насамперед до розповіді педагога.

– Для педагога дуже важливо дотримуватися міри в розповіданні. Не можна перетворювати дітей у пасивний об’єкт сприймання слів, словесне пересичення – одне з найшкідливіших пересичень.

– Розповіді вихователя повинні бути яскравими, образними, невеликими. Не можна нагромаджувати велику кількість фактів, давати дітям масу вражень, у такому випадку чутливість до розповідей притупляється і дитину нічим уже не зацікавиш.

– Впливайте на почуття, уяву, фантазію дітей, відкривайте віконце в безмежний світ поступово, не розчахуйте його відразу, не перетворюйте його в широкі двері, через які поза вашим бажанням, захоплені думками про предмет розповіді, полинуть малюки, викотяться як кульки... Вони спочатку розгубляться перед безліччю речей, потім ці речі, по суті, ще не знайомі, набриднуть дітям, стануть для них пустим звуком, не більше.

– Не нагромаджуйте на дитину лавину знань, не вимагайте розповісти про предмет вивчення все одразу, що ви знаєте – під лавиною знань можуть бути поховані допитливість і зацікавленість.

– Треба вміти відкрити перед дитиною в довкіллі щось одне, Але відкрити так, щоб частинка життя заграла перед дітьми всіма фарбами веселки. Залишайте завжди щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще і ще повернутися до того, про що вона дізналася. [1, с. 49].

У дитинстві, зауважує В. Сухомлинський, кожна дитина – поет. Поетичне почуття треба виховувати. Без виховання цього почуття дитина залишиться байдужою до краси природи і слова, «істотою, для якої кинути камінець у воду і в соловейка, що співає, те саме» [2, с. 212].

Поетична творчість, за В. О. Сухомлинським, найвищий ступінь мовленнєвої культури, а мовленнєва культура виражає саму суть людської культури. Поетична творчість доступна кожному, вона не є привілегією обдарованих, поетична творчість звеличує людину. У зв’язку з цим дуже важливо, щоб цю найбільш тонку сферу творчості виховати у кожної дитини. Дати дитині радість поетичного натхнення, збудити в її серці живе джерело поетичної творчості – це така сама важлива справа, вважає В.О.Сухомлинський, як і навчити дитину читати і розв’язувати задачі. Виконання цього важливого завдання покладено насамперед на вихователів, саме до них звертається В. О. Сухомлинський: «Відкривайте перед дитячими очима найтонші відтінки рідного слова, донесіть

до дитячого серця чарівні пахощі, дивну музику зеленого лугу, теплого бору, літнього дощу, осіннього туману, тонких павутинок бабиного літа, – і заграють, запалають ясні зірочки живої думки, спалахне вогник творчості, задзвенять найтонші струни потаємних куточків дитячого серця, і рідним словом своїм дитина створить яскравий образ. Стане рідне слово в духовному житі дитини гострим різцем і тонким пензлем, ласкавими обіймами і гнівною зброєю. Полюбить дитина рідну мову –безцінне духовне багатство свого народу – і знатиме її»[1, с. 51 – 52].

Отже, в роботах В. О. Сухомлинського ми знаходимо багато корисних рекомендацій щодо організації розвитку мовлення дітей, які заслуговують на увагу дошкільних працівників і вчителів початкових класів.




Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Алерген-специфічна імунотерапія алергічних захворювань
2014 -> Тренінг профілактики алкогольної залежності підлітків
2014 -> Перелік питань до складання екзамену з Педіатрії
2014 -> Управління охорони здоров’Я
2014 -> Перелік питань для аудиторної контрольної роботи №1 розділу “Загальгна мікробіологія
2014 -> Методичні рекомендації для підготовки до підсумкового
2014 -> Перелік тем навчальної дисципліни
2014 -> Перелік питань до складання комплексного кваліфікаційного екзамену з навчальної дисципліни: „Педіатрія”
2014 -> Крок Фармація Мікробіологія 1


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   28   29   30   31   32   33   34   35   ...   45


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка