Сила слова у спадщині В



Сторінка40/45
Дата конвертації05.02.2019
Розмір1,9 Mb.
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45
Література:

  1. Гончаренко Л.А. Розвиток полікультурної компетентності педагогів загальноосвітніх навчальних закладів: [навчальний посібник] / Гончаренко Л.А., Зубко А.М., Кузьменко В.В. – [2-е вид.]. – Херсон: КВНЗ «Херсонська академія неперервної освіти», 2012. – 215 с.

  2. Грива О.А. Соціально-педагогічні основи формування толерантності у дітей і молоді в умовах полікультурного середовища / Грива О.А. – К., 2005. – 228 с.

  3. Декларація принципів толерантності: за станом на 25 жовт. – 16 лист. 1995 р. – Офіц. вид. – К. – 2000. – 14 с. – (Нормативний документ Організації об’єднаних націй).

  4. Єлісєєва Н. Родина та толерантність підлітка [Електронний ресурс] / Єлісєєва Н. – Режим доступу до статті. – http://osvita.ua – 24.12.2008.

Чумак Л.В.*

Питання розвитку професійної культури вчителя в педагогічній спадщині Василя Олександровича Сухомлинського

Реалії сьогодення актуалізують необхідність пошуку шляхів підвищення авторитету вчительської професії. «Цінність сучасного педагога як спеціаліста полягає не тільки в умінні транслювати знання, а й у величезному впливі й значенні його моральної позиції. Головними складовими вчительської професії є особистість вчителя та його фахова майстерність» [5, с. 4]. Визначенню найбільш правильного вектора подальшого розвитку професійної культури вчителя, з нашої точки зору, сприятиме переосмислення й використання надбань класичної педагогіки, вивчення й використання багатої вітчизняної історико-педагогічної спадщини, зокрема теорії і практики видатного українського педагога-новатора Сухомлинського В.

Основи професійної поведінки педагога і визначення ціннісно-нормативних компонентів його особистості розгля­дали Гаркуша Ю., Назарова Н., Орєшкіна М. та ін. Дослідженню різних аспектів педагогічної системи Сухомлинського В. для пошуку шляхів розв’язання сучасних педагогічних проблем. присвятили наукові праці як вітчизняні науковці Бех І., Бак А., Зязюн І., Кузя В., Розенберг А., Сухомлинська О. та ін., так і зарубіжні вчені Риндак В., Богуславський М., Бі Шуджi, Вей Шушень, Лi Цзихуа та ін.

Проголошуючи головними завдання­ми сучасної освіти виховання культурної людини, здатної креативно опрацьовувати отримані знання, естетично сприймати i перетворювати оточуюче середовище, оберігати та примножувати цінності вітчизняної і світової культури, в Законі України «Про освіту» [3] та «Національній доктрині розвитку освіти» [4] одним з пріоритетних напрямів визначено «всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства».

З точки зору Прокопенко І., «відправним пунктом педагогічної системи Сухомлинського В., є ідея гуманістичної спрямованості особистості вчителя й педагогічної діяльності в цілому. Питання формування високих духовних якостей особистості вчителя посідають чільне місце в працях просвітителя. Становлення поглядів Сухомлинського В. з питань культури вчителя відбувалося на основі глибокого вивчення філософської, історико-педагогічної та сучасної йому науково-педагогічної літератури, спиралося на досвід відомих учителів-методистів та його власну практику формування високих професійних якостей учителів-вихователів Павлиської школи. Гуманістичну спрямованість особистості педагога він розглядав у двох аспектах: як основу духовного життя особистості та як важливий компонент професійної майстерності» [6, с. 15].

Наголошуючи педагогічною культурою, «оволодіння педагогом педагогічним досвідом людства, ступінь його досконалості в педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості», Ягупов В. стверджує, що основними її складовими є: »педагогічна спрямованість; психолого-педагогічна ерудиція; гармонія розвинутих інтелектуальних і моральних якостей; висока педагогічна майстерність і організованість; уміння продуктивно поєднувати навчально-виховну і науково-дослідницьку діяльність; сукупність професійно важливих якостей; педагогічно спрямоване спілкування і поведінка; постійне самовдосконалення. Стрижньовим компонентом педагогічної культури є педагогічна майстерність, яка передбачає синтез розвинутого психолого-педагогічного мислення, професійно-педагогічних знань, навичок і вмінь, емоційно-вольових засобів виразності, що дають змогу педагогові успішно вирішувати навчально-виховні завдання» [12, с.79].

Переконання метра радянської педагогіки в тому, що «навчально-виховну роботу школи як вогнище освіченості й вихованості, центр багатогранного духовного життя втілюють передусім педагоги», та принци­повій важливості «усвідомлення кожним учителем своєї відповідальності за долі молодих поколінь, розуміння того, що виконання ним педагогічної місії неможливе без опори на власні високі моральні якості» [7, с. 117], стали фундаментом створеної ним системи роботи з професійного вдосконалення вчителів Павлиської школи.

Найбільш чітко педагогічне та людське кредо визначено в нова­торських для свого часу переконаннях просвітителя, відображених в його «Етюдах про комуністичне виховання», 1967 р., а саме: «справжнього вчителя повинна відрізняти повага до особистості учня, його людської гідності. Дійсно моральний, гуманний підхід вимагає йти не від вихователя до дитини, а в усіх педагогічних діях виходити насамперед з інтересів і потреб особистості школяра» [10, с. 40].

Досвід багаторічної роботи директора Павлиської середньої школи з учнями сприяв формуванню його твердження: «Щоб людина стала поганою, не треба докладати особливих до того зусиль, але зробити людину хорошою – о, це потребує страшенно тяжкої праці! Зло починається з елементарного морального невігластва, з етичної неграмотності, з того, що людина на певному етапі свого розвитку не осягла азбуки людської культури і тому почала опускатися в болото дрімучого морального невігластва» [11, с. 231].

Найбільш привабливим соціальним орієнтиром в ієрархії життєвих ідеалів великий педагог визначав вміння вчителя бути високим професіоналом, майстром своєї справи з яскраво вираженими почуттями професійної честі й гідності. Приділяючи значну увагу необхідності позитивного прикладу навчально-виховної діяльності вчителя, як-то: ставлення до свого предмета, кругозір, глибина знань, особисті захоплення, пов’язані з предметом, що не тільки далеко виходять за межі шкільної програми, а й одночасно ведуть дітей у світ, педагог писав: «Людина відчуває себе не безсловесним «гвинтиком», «коліщатком», а самостійною духовною силою, повною великої значущості, повною почуття власної гідності. Спроби керувати шкільним колективом наказом, вимогою беззаперечного підкорення, організаційною залежністю не тільки приречені на провал, але й постають небезпечним джерелом лицемірства та двоєдушності» [10, с. 42].

Бик А. вважає, що «глибокою і багатовимірною змістовою лінією ціннісного імперативу педагогіки Василя Сухомлинського є Ідея Професіоналізму як особистісно-функціональна цінність суспільного життя людини» [1, с. 27]. На думку Богуша А., «Павлиська школа та її директор – В. Сухомлинський мали свій, тільки їм властивий художньо-естетичний і педагогічний стиль – стиль високої педагогічної культури» [2, с. 24].

Важливим завданням вчителя Сухомлинський проголошував «бажання і можливість педагога зрозуміти дитяче почуття, зробити все, аби розвіяти дитячу тривогу, дати дитині відчуття захищеності й спокою. Якими засобами вчитель буде досягати цього в кожному конкретному випадку, залежить від його духовної культури, педагогічної майстерності» [8, с. 94]. Багаторічний творчо-педагогічний досвід метра однієї з найвідпові­дальніших сфер удосконалення педагогічної майстерності, емоційно-естетичною серцевиною морального обличчя вихователя в очах вихованців визначав здатність наставника «відчувати серцем» [8, с. 95].

Обов’язком кожного вихователя, на думку Сухомлинського, є «утвердити в кожній людині доброту, сердечність, чуйність, готовність прийти іншому на допомогу, чутливість до всього живого і красивого – елементарна, азбучна істина шкільного виховання, з цієї істини починається школа. Безсердечність породжує байдужість, байдужість породжує себелюбність, а себелюбність – джерело жорстокості» [7, с. 149].

Важливою умовою розвитку професійної культури новатор вважав необхідність постійного творчого пошуку, елементи наукового передбачення шляхів та засобів досягнення максимальної досконалості педагогічної діяльності. Педагогічна творчість виникає тоді, коли в учителя народжується бажання бачити свою справу та її результати кращими, ніж вони є зараз: «без наукового передбачення, без уміння закладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиліття, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь – у неграмотну няньку, педагогіка – у знахарство. Треба науково передбачати – в цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше несподіваних нещасть» [9, с. 327].

Таким чином, ідеї вчителя-новатора не втрачають актуальності


і у наш час. За своїми педагогічними поглядами, демократичними і гуманістичними прагненнями вчений стояв далеко попереду своєї епохи. Саме тому він є близьким і зрозумілим нам сьогодні. Використання теоретичних знахідок і педагогічного досвіду Сухомлинського В., з нашої точки зору, сприятиме розвитку професійної культури сучасного вчителя, здатного виховувати молоде покоління на основі загальнолюдських моральних цінностей.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Алерген-специфічна імунотерапія алергічних захворювань
2014 -> Тренінг профілактики алкогольної залежності підлітків
2014 -> Перелік питань до складання екзамену з Педіатрії
2014 -> Управління охорони здоров’Я
2014 -> Перелік питань для аудиторної контрольної роботи №1 розділу “Загальгна мікробіологія
2014 -> Методичні рекомендації для підготовки до підсумкового
2014 -> Перелік тем навчальної дисципліни
2014 -> Перелік питань до складання комплексного кваліфікаційного екзамену з навчальної дисципліни: „Педіатрія”
2014 -> Крок Фармація Мікробіологія 1


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка