Сила слова у спадщині В



Сторінка42/45
Дата конвертації05.02.2019
Розмір1,9 Mb.
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45
Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2002. – 560 с.

Юдіна О.В.*

Через ігрову діяльність – до розвитку особистості

Сучасний етап розвитку суспільства висуває нові вимоги до організації освіти. Першочерговим завданням є не організація передачі знань, а процес формування навичок і вмінь самостійного здобуття знань. Програма загальноосвітньої школи передбачає вивчення основ наук про природу й суспільство, про людський організм і мислення, про працю, про мистецтво. Але, як зазначав В.О.Сухомлинський, накопичення знань само собою не означає впливу знань на особистість дитини. Лише, якщо учень навчиться використовувати ці знання на практиці, якщо вони стануть основою його духовного життя, їх можна вважати основою розумового виховання дитини. Педагог розмежовував поняття «набуті знання»  «розумове виховання», зазнаючи, що неможливо ототожнювати освіченість людини, коло знань, набутих у школі та рівень розумового розвитку. Здобуті школярами знання – лише передумова розвитку їхнього мислення, що у свою чергу дасть їм змогу надалі самостійно оволодівати новими знаннями.

Оскільки мовлення нероздільно пов'язане з мисленням, на нашу думку, уроки розвитку мовлення саме в період навчання грамоти найповніше сприяють розумовому вихованню школярів. Пошук учнями істотних ознак предметів і явищ навколишнього світу є необхідною передумовою мисленнєвого розвитку.

Головною метою навчально-виховного процесу В.О.Сухомлинський вважав всебічний розвиток особистості. Одним із основних положень у системі поглядів В.О.Сухомлинського на сутність навчально-виховного процесу є положення про неповторність кожної дитини. «У практиці своєї роботи ми виходимо з того, що людина неповторна», – пише Василь Олександрович. З положенням про неповторність кожної дитини безпосередньо пов'язане наступне положення В.О.Сухомлинського – про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей. Поважати в кожному учневі людину, виявляти до нього гуманне ставлення – це означає насамперед розкрити в ньому людську неповторність.

З положенням про відсутність нездібних, бездарних і лінивих дітей у свою чергу пов'язане положення про нерівність розумових здібностей дітей. Навчання й виховання дітей із високими розумовими здібностями не викликає особливих труднощів. А що робити з дітьми, які мають знижену здатність до навчання? Як вчити й виховувати таких дітей? Упоратися із цим завданням можна, на думку В.О. Сухомлинського, лише за умови використання для навчання й виховання таких дітей особливих заходів, тонкого й індивідуального підходу. Розвиваючи індивідуальні нахили цих учнів, ми повинні прагнути, щоб кожний із них досяг успіху, якщо не в навчанні, то в праці. Індивідуальний підхід дуже ефективний для навчання й виховання всіх дітей без винятку, і з високими розумовими здібностями, і зі зниженою здатністю до навчання. Це означає, що в навчанні має бути індивідуалізація. Індивідуалізація навчально-виховного процесу, по суті, навчання й виховання кожного учня за індивідуальним планом. Справа це дуже складна, оскільки потребує вивчення й розкриття індивідуальних здібностей і нахилів кожного учня. Прикладом ефективного методу навчання, що враховує нерівність розумових здібностей учнів, є поділ класу на групи, відповідно до розумових здібностей учнів. Для кожної групи вчитель добирає завдання відповідної складності. Навчання – це важка розумова праця, і щоб ця праця була успішною, вона має бути цікавою, бажаною, різноманітною для учнів. А залучити кожну дитину до доступної і цікавої творчості можна через гру.

Мета статті – обґрунтувати особливості ігрової діяльності та її вплив на розвиток особистості. Гра – емоційна діяльність для дитини тому, що забезпечує відчуття свободи, емоційного комфорту, дає можливість само реалізуватися. Гра – це школа оволодівання культурою спілкування в житті, у ній формуються такі якості, як доброта, справедливість, взаєморозуміння, чесність...

Цінність ігрової діяльності в тому, що вона організовує, виховує творчу дитину. У пошуках ефективної методики навчання, яка б дала змогу прилучити дітей до активної творчої діяльності, варто звернутися до дидактичної гри. Дидактичні ігри – це ігри, що входять безпосередньо до структури уроку й сприяють засвоєнню, поглибленню й закріпленню навчального матеріалу та є засобом загального розвитку особистості. Видами дидактичних ігор є сюжетно-рольові ігри, ігри-вправи, ігри-драматизації, ігри-конструювання.

Різновидом сюжетно-рольових ігор є театралізовані ігри, які існують із давніх-давен. Заохочуючи дітей до театралізованих ігор, учитель розвиває їх пам'ять, творче мислення, стимулює творчу уяву, фантазію. Такі ігри приносять величезну користь для становлення характеру дитини, для прищеплення їй найкращих рис, для утвердження себе в суспільстві.

«Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість – вірна дорога до серця дитини. Казка – це свіжий вітер, що роздуває вогник дитячого мислення, мови. Діти не тільки люблять слухати казку. Вони створюють її», – говорив В.О.Сухомлинський [8. с.24]

Василь Олександрович переконався, що чим ближче діти до джерела думки й слова, тим багатшою й виразнішою буде їхня мова. Мова – це матеріальне висловлення думки, і дитина лише тоді знатиме її, коли разом зі змістом сприйматиме яскраве емоційне забарвлення, живий трепет музики рідного слова. Учні Василя Олександровича творили казку під час «подорожі» у природу. Казку називає педагог лише першою пелюсткою у квітці дитячої творчості. Друга пелюстка – твори про те, що дитина бачить довкола, що її хвилює, чим вона захоплюється, про-що мріє. Педагог був переконаний, що дитячі роки – найсприятливіший період для творчості. Те, що створене в початкових класах, учень ніколи не створить, ставши підлітком. Завдяки казці виховується любов до рідного слова. Якщо ви хочете, щоб слово рідної мови назавжди ввійшло в духовний світ дитини, щоб воно жило як засіб пізнання й творчості, необхідно її не тільки слухати, переказувати, а й творити.

З огляду на використання ігор на різних предметних уроках та залежно від виучуваного матеріалу вони поділяються на мовні, математичні, літературні.

Мовленнєвий розвиток молодших школярів завжди був і залишається пріоритетним напрямом роботи початкової школи. Завдяки ігровим формам занять вдається залучити всіх учнів (навіть пасивних) до систематичної розумової праці, дати їм змогу відчути успіх, повірити у свої сили. Добору та вдосконаленню ігор слід приділяти значну увагу: виготовляти наочні посібники, вигадувати цікаві ситуації, визначати прийоми та способи, які б пов'язували програмний матеріал із грою. Потрібно навчати дітей правильного спілкування, дотримання правил. Щоб одна й та ж сама гра не набридла, через певний час доцільно вносити в неї деякі зміни, ускладнюючи завдання з урахуванням засвоєння матеріалу, індивідуальних особливостей дітей. Метою кожної гри має бути прагнення сформувати в дітей чіткі мовні уявлення й поняття, виробити міцні навички та вміння, навчити прийомів і способів опанування знань.

Гра є провідною діяльністю дітей молодшого шкільного віку. Урок має бути пронизаний грою, але не заради розваги, а навчальною, що потребує виконання складних розумових операцій – аналізу, синтезу. Кількість ігор на уроці слід розумово дозувати. Потрібно продумати й поетапний їх розподіл: на початку, гра покликана зацікавити, організувати дитину; у середині уроку – націлити на засвоєння теми; наприкінці уроку вона може мати пошуковий характер. Але на кожному етапі гра повинна бути цікавою, доступною, охоплювати різні види діяльності учнів. Організовуючи гру на уроці, важливо продумати те, у якому темпі вона буде проводитися.

Уся навчально-виховна робота з рідної мови має базуватися на принципі «гра – навчання, гра – виховання». Мінімальною комунікативною одиницею є речення. Тому, вправи, в основі яких лежить робота над реченням, мають важливе значення в розвитку усного й писемного мовлення учнів. Під час гри «Скороти речення до 4-х, 3-х, 2-х слів» учитель вимовляє речення – діти усвідомлюють його, він повторює речення – учні запам'ятовують. Після цього вчитель пропонує учням скоротити речення послідовно, довільно, але зберігаючи основний смисл. Завершує роботу запитанням: Що змінилося, коли речення скоротили? Ця гра готує учнів до переказу текстів. Ігри «Так чи не так», «Знайди помилку», «Доведи свою думку», «Скажи інакше» формують у дітей уміння усвідомлювати науковий текст через перефразування. Формуванню швидкої реакції на слово сприяють загадки, ігри «Хто це?», «Що це?», «Точно і швидко», «Хто або що?». При вивченні частин мови можна запропонувати дітям гру «Хто кричить, а що тріщить?».Один із гравців називає дію (дієслово) – інший добирає відповідне слово (іменник) Той, хто не зможе швидко назвати дію або знайти пару, віддає фант. Наприкінці гри фанти розігруються: володарі фантів виконують веселі завдання, читають вірші, танцюють, співають. У процесі такої гри в учнів активізується словниковий запас, удосконалюються вміння будувати прості непоширенні речення.

Значну роль у структурі уроку читання відіграють літературні ігри. Літературні ігри – це словесні, рольові, драматичні ігри, побудовані на літературному матеріалі, розваги з використанням літератури, що розвивають пам'ять, уяву, фантазію, дотепність і винахідливість учасників, один із дієвих засобів опрацювання літературного твору. Літературна гра містить величезні можливості: це може бути й засіб аналізу художнього твору, його осмислення, і спосіб оцінки прочитаного, і творчий підсумок вивченого, і метод перевірки рівня засвоєння матеріалу. До літературних ігор за формою проведення належать: інсценізація, вікторина, каламбур, шарада, чайнворд, анаграма, кросворд, ребус, головоломка, криптограмма, фігурний вірш. Слід зазначити, що такі словесні ігри, як загадки, шаради, ребуси та інші ми вважаємо літературними за умов, що: 1) вони базуються на літературно – художньому матеріалі; 2) їх проведення потребує літературних знань; 3) їх структура відповідає законам дидактичних ігор (має ігровий задум, ігрову дію та ігрове правило).

Гра «Близнюки – початки» вчить дітей розумітися в побудові твору, знаходити спільне в різних творах однакового жанру. Грати можуть як окремі учні, так і групи. Учитель дає завдання – пригадати казки, які починаються однаково. Наприклад: «Жили собі дід та баба...». Або пригадати казки, які мають однакову кінцівку. Наприклад* «От вам і казочка, а мені бубликів в'язочка».

Гра «З'явився – зник» розвиває вміння спостерігати взаємозв'язок між присутністю героїв у творі за змінами в сюжеті, розвиває творчу уяву. Після ознайомлення із твором діти працюють у групах. Кожній групі пропонується завдання, – Уявіть, що до даного твору потрапив персонаж з іншого твору. Чи змінився сюжет? Як розвиватимуться події? Виграє група, яка найцікавіше передасть свій варіант створеного оповідання, казки, вірша.

Гра «Що було перед тим? Що сталося після того?» формує в дітей уявлення про композицію; розвиває творчу уяву; формує навички писемного мовлення. Діти мають придумати та записати, що могло трапитись з героями після закінчення твору, скласти кінцівку або придумати, які події могли передувати подіям, викладеним у творі. Наприклад: І. Франко «Лисичка і журавель» – написати свій твір про те, як Журавель помстився Лисичці за обман. Гра «Про що розкажуть непрочитані твори» вчить дітей налаштовуватися на читання книги й правильно знайомитися з нею, визначати тему, можливий зміст книги. Учитель демонструє учням незнайому книгу. Діти розглядають обкладинку, титульну сторінку, ілюстрації, зміст. Виграє той, хто найшвидше здогадається, про що ця книга.

Надзвичайно корисні ігри також і на уроках математики. Вони сприяють розвитку в дітей мислення, пам'яті, логічного мислення. Такими іграми є логічні казки, гра «Дві дороги», казка – «заморочка»: «Ворони і лисиця», «Чудовисько», «Кмітливий царевич». Цікавими є задачі у віршах, задачі-історії. Для встановлення закономірності розташування чисел у рядку, дітям пропонується гра «Хитрі намистинки», «Хитрий квадратик». Для закріплення знань складу чисел можна запропонувати гру «Конвертики», «Коліщатка». Щоб простежити в'язок у розміщенні чисел застосовують гру «Віконечка», «Метелик».

Таким чином, виходячи з вище сказаного, можемо зробити висновок про те, що засобом, за допомогою якого можна зацікавити учнів, викликати в них інтерес до виучуваного матеріалу є гра.

Без інтересу, подиву, радості не можливе успішне навчання в початкових класах. Цю думку відстоював видатний педагог – гуманіст В.О.Сухомлинський. Завдяки грі вдається залучити пасивних учнів до систематичної розумової праці, дати змогу дитині відчути успіх, повірити у свої сили. Ігри сприяють засвоєнню, поглибленню й закріпленню навчального матеріалу та є засобом загального розвитку особистості.




Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Алерген-специфічна імунотерапія алергічних захворювань
2014 -> Тренінг профілактики алкогольної залежності підлітків
2014 -> Перелік питань до складання екзамену з Педіатрії
2014 -> Управління охорони здоров’Я
2014 -> Перелік питань для аудиторної контрольної роботи №1 розділу “Загальгна мікробіологія
2014 -> Методичні рекомендації для підготовки до підсумкового
2014 -> Перелік тем навчальної дисципліни
2014 -> Перелік питань до складання комплексного кваліфікаційного екзамену з навчальної дисципліни: „Педіатрія”
2014 -> Крок Фармація Мікробіологія 1


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   45


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка