Сила слова у спадщині В



Сторінка6/45
Дата конвертації05.02.2019
Розмір1,9 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   45
Література:

  1. Вітебська П.В. А. С. Макаренко про педагогічний оптимізм вихователя як основу прояву толерантності в навчально-виховному процесі (на матеріалі літературних творів) / П.В. Вітебська // Вісник Житомирського державного університету. Серія: Педагогічні науки. – 2009. – №48. – С. 97-101.

  2. Колесник Н. Є. Трудове виховання молодших школярів у контексті ідей А.Макаренка / Н.Є. Колесник // Вісник Житомирського державного університету. Серія: Педагогічні науки. – 2008. – №40. – С. 73-76.

  3. Максимчук О.В. Проблема трудового виховання в історії зарубіжної та вітчизняної педагогіки / О.В. Максимчук // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Серія: Педагогічні науки. – 2001. – №36. – С. 97-110.

  4. Машкіна Л.А. Педагогічна спадщина А.С. Макаренка у контексті сучасних освітніх реалій / Л.А. Машкіна // Педагогічні науки [Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка]. – 2008. – №2. – С. 57-65.

  5. Носовець Н.М. Гуманістична спрямованість системи трудового виховання молоді в педагогічній спадщині А.С.Макаренка: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук.: 13.00.01 / Н.М. Носовець. – Харків, 2004. – 25 с.

  6. Ярославцева Л.А. Гуманістичні ідеї педагогічної системи А.С. Макаренка / Л.А. Ярославцева // Матеріали Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Сучасні проблеми і шляхи їх вирішення в науці, транспорті, виробництві і освіті» (18-27 грудня 2012 р.). – 7 арк. – Режим доступу: www.sworld.com.ua/konfer29/635.pdf

Гончаренко Л.А.*

в.о.сухомлинський про виховання


толерантної поведінки особистості

Проблема толерантності нині є однією з найскладніших, а подекуди й суперечливих, тому на сучасному етапі розвитку толерантної свідомості школярів дуже важливими є ідеї В.Сухомлинського, адже видатний педагог терпимість вважав найважливішим елементом духовної культури учня, що відображає моральну вихованість й дозволяє йому вільно орієнтуватися у складному світі людських взаємин.

Для педагогіки Василя Олександровича характерним є виховання духовно багатої особистості, яка з повагою ставиться і до себе, і до інших людей. На його думку, для того, щоб учень став справжньою людиною йому, перед усім, треба поважати самого себе, бо без поваги, без любові до красоти у самому собі неможлива людська культура і позитивне ставлення до інших.

Проблеми толерантності нині досить активно досліджують як вітчизняні, так і зарубіжні науковці, серед них С.Братченко, Р.Валітова, В.Васильєв, О.Грива, Ю.Тищенко, Н.Хомутинникова та інші. Особливий вклад у педагогіку толерантності вніс відомий учений В.Сухомлинський. У його працях особливе місце приділено вихованню дітей у дусі дружби народів. Саме Василь Олександрович виділив два взаємопов’язаних напрямки: встановлення духовного спілкування вихованців з дітьми інших національностей та прояв емоційно-ціннісного ставлення до людей іншої національності в конкретній діяльності. Це свідчить про особливу увагу педагога до питань виховання толерантної поведінки особистості.

Особливого значення у розвитку толерантної особистості дитини В.Сухомлинський надавав учителю, який має бути завжди активною, творчою особистістю. Роль педагога у цьому процесі дійсно важлива, адже складно уявити, що нетолерантний учи­тель зможе виховати толерантне ставлення у школярів до інших людей, етносів, культур.

Педагог для дітей є взірцем, який спонукає їх йти за собою, рівнятися на себе. Він повинен уміти будувати свої стосунки з вихованцями на основі професійного такту, серцевиною якого є повага до особистості дитини. Розуміння учителем школярів, підказує йому вибір оптимальних засобів взаємодії в конкретній ситуації. У загальноосвітньому навчальному закладі педагог і учень постійно взаємодіють і від того, який складається клімат в їхніх міжособистісних стосунках буде залежати конструктивність процесу комунікації. Учитель має знати, що під час спілкування важливо знайти точки дотику, загальне поле інтересів, бажання взаємодіяти з опонентом і лише за цих умов переходити до обговорення позицій, що відріз­няються. Така діяльність призведе до плідного пошуку істини, зробить процес навчання й виховання ефективним. В.Сухомлинський висував високі вимоги до особистості педагога, до його особистісних рис, знань й життє­вого досвіту. Учитель має бути для дитини авторитетом, переконаний видатний педагог. Під авторитетом він розумів постійне духовне спілкування вчителя й дитини, взаємопроникнення у світ думок, почуттів, переживань один одного. З цього приводу він писав: «Найважливіше джерело виховання почуттів педагога – це багатогранні емоційні стосунки з дітьми в дружньому колективі, де учитель не лише наставник, а й друг, товариш» [6, с. 22].

Важливим у розвиткові толерантної особистості є, описане педагогом, інтернаціональне виховання, основою якого є формування в учнів почуття дружби до інших народів. Василь Олександрович наголошував, що таке по­чуття має народжуватися ще задовго до школи. Тому вагомого значення в цьому процесі надавав сім’ї, стверджуючи, що першооснови інтернаціо­нальних почуттів закладаються саме в ній. На його переконання, у родині, де батьки спілкуючись з дітьми, розповідають багато хорошого про представників інших народностей, зароджується почуття поваги і дружби до них.

В.Сухомлинський активно запроваджував виховання почуття дружби до народів у Павлиській школі. У ній, формуючи дане почуття педагоги, використовували розповіді, бесіди, що чергувалися з читанням книг про дружні стосунки між етносами, про випробування, які спіткали їх долю, про спільну діяльність тощо. Окрім такої роботи в цій школі були поширені так звані «мандрівки Батьківщиною», що запроваджувалися з другого класу. Вони ґрунтувалися на уявній подорожі, за допомогою глобусу або геогра­фічної карти, колишніми республіками Радянської держави. Ці подорожі супроводжувалися розповіддю про народи, їх мови, звичаї, традиції, обряди тощо. Цей процес обов’язково передбачав демонстрацію діафільмів, фото, ілюстрацій. За допомогою уявної подорожі діти змогли побувати в багатьох куточках, познайомитися зі способом життя й працею низки народів. Така робота давала можливість створити цілісне уявлення про ціннісні орієнтації, культуру, побут представників різних національностей, сформувати толерантне до них ставлення. Головною метою такої роботи, як зазначав педагог, є домагання того, щоб школярі не тільки знали про ідеї дружби народів, а й набували власного досвіду високоморальної поведінки. Окрім цього кожна дитина має усвідомити значення дружби народів для долі країни і для власної долі, бо сила будь-якої держава полягає саме в дружбі, взаєморозуміння, повазі, згуртованості всіх народів, що їх населяють.

Василь Олександрович звертає увагу й на виховання дітей на загальнолюдських цінностях, бо, як зазначав педагог, вироблена система цінностей кожного народу, гармонізує і забезпечує скарбницю загально­людських, від яких збагачується й сама. Ці ідеї особливо цінні, бо сьогодні актуальними стали питання полікультурного виховання, яке хоч і ґрунту­ється на пізнанні культур різних народів, що живуть на одній території, але воно не заперечує національного, а розглядається як органічні складові єдиного процесу, який забезпечує більш глибоке засвоєння і розуміння як національних, так і загальнолюдських моральних цінностей [1]. Полі­культурне виховання допомагає дитині поважати як цінності свого народу, так і толерантно ставитися до ціннісних орієнтацій представників інших етнічних груп.

Толерантна особистість має з повагою ставиться до міжнаціональних відмінностей, бути відкритою у спілкуванні, терпимо ставитися до ціннісних орієнтацій представників інших культурних груп. В основі міжнаціональних стосунків, на думку В.Сухомлинського, мають лежати такі заповіді: 1) бережи недоторканість, уразливість іншої людини; 2) знай, що твоє нерозумне, холодне слово може образити, вразити, засмутити, потрясти; 3) не можна змішувати людські слабкості й зло. Проти зла треба боротися. Зло нетерпиме; 4) велике зло – принижує достоїнство іншої людини; 5) дорогим для тебе має стати не «моє», а наше, тобто цінності, що належать суспільству, створені суспільством для щастя й радості всіх, кожної особистості [4]. Отже, цими заповідями педагог-гуманіст закликає особистість до толерантності, поваги, розуміння у стосунках з людьми іншої національності.

Проблема виховання у школярів терпимого ставлення до окремих людських слабкостей та вміння це ставлення проявляти розглядається також у працях В.Сухомлинського. Педагог вважав терпимість важливою складовою духовної культури особистості школяра, що відображає моральну вихованість й дозволяє йому орієнтуватися у складному світі людських характерів. На його думку, дітям необхідно навчитися проявляти терпимість, чуйність, такт, в першу чергу, у ставленні до людей похилого віку, одиноких та хворих людей [3].

Цікавими є думки всесвітньо відомого педагога стосовно кордонів толерантності. Він зазначав про те, що безмежна доброта й терпимість може переродитися у всепрощення, яке він вважав недопустимим. Василь Олександрович з цього приводу писав: «… терпимість, душевна м’якість повинні поєднуватися в людині з твердою непримиренністю, безкомпро­місністю… Зі слабкістю можна миритися, бути до неї поблажливим й уміти піднятися вище за неї, зі злом треба бути безпощадним» [5, с.161-162]. Ці думки будуть цінними для сучасників, адже терпиме ставлення до того, що не може бути терпимим є досить часто результатом помилковості, неадекватного сприйняття та оцінки тієї чи іншої ситуації, воно може бути пов’язаним з бездумною, некритично відтвореною традицією або продуктом ідеологічного зомбування, і нарешті, воно може бути продиктоване просто страхом опинитися у ролі «еретика», відступити від тієї чи іншої «генеральної лінії», або безпринципним пристосуванням, лицемірством та конформістською позицією. Часто вищевикладена поведінка людиною ототожнюється з толерантність, компрометуючи її як один із демократичних інститутів у політично незрілій суспільній свідомості, коли в результаті негативно оцінюється не той чи інший спосіб дій, а принцип толерантності як такий [2]. В.Сухомлинський відзначав, що людина, яка не знає меж своїм бажанням й не вміє співвідносити їх з інтересами інших людей, ніколи не стане хорошим громадянином [3]. Отже, педагог звертав увагу на важливу проблему, пов’язану з кордонами толерантності, адже безмежна толерантність призводить до її знищення.

Працюючи учителем і директором школи, Василь Олександрович довів, що людина ще з дитинства має жити в гармонії сама з собою і зі світом в цілому. Таку гармонію повинні створювати у навчальному закладі стосунки між учнями, між учнями та учителями, які мають бути тонкими і базуватися на ніжності. Таку ж гармонію В. Сухомлинський намагався створити і в стосунках між дитиною та її батьками, а також між дитиною та її оточенням. Про це свідчать розділи книги «Як виховати справжню людину», зокрема такі: «Як вчити дітей любити своїх батьків», «Як виховати гармонійні стосунки між батьками й дітьми», «Як виховати в свого підопічного здатність до співучасті та співпереживання», «Як виховати у дітей доброзичливість», «Як спонукати дітей до благородних вчинків?» «Як вчити чуйній та тактовній поведінці» тощо. Все це говорить про те, що великий педагог надавав важливого значення духовному збагаченню особистості, що є джерелом її повноти й багатогранності.

Особливу роль він також надавав вихованню в родині, де на його переконання формувалися тонкощі відчуття іншого, емоційне сприйняття, вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення в душевний світ іншої людини, розвивалася культура поведінки. Також він зазначав про те, що культурна людина є терпимою до людей інших національностей, до інакомислення, не є агресивним, задля цього необхідно повною мірою задовольняти її матеріальні потреби, щоб людська натура ставала тоншою, гостріше сприймала світ та душевний стан інших людей.

В.Сухомлинський є прихильником постійного, безперервного виховного впливу на дитину, але через сили, що активізують її бажання, волю у потрібному напрямку. Таким напрямком є і виховання толерантної особистості. Цей процес має бути постійним, адже дитина перебуваючи в соціумі постійно стикається з людьми, які від неї багато чим відрізняються.

Зазначене вище дає можливість зробити висновок про те, що погляди Василя Олександровича Сухомлинського на виховання толерантної особистості є досить актуальними й на даний час. У цьому процесі він важливу роль відводив виховному аспекту педагогів, адже толерантні стосунки учителя складаються із інтересу до особистості учня, із співчуття учню, допомоги йому, поваги його думки, із високої вимогливості до його навчальної діяльності й стурбованості розвитком її особистості. Все це спонукає учня до спочатку несвідомого, а згодом й свідомого толерантного ставлення до людей.




Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Алерген-специфічна імунотерапія алергічних захворювань
2014 -> Тренінг профілактики алкогольної залежності підлітків
2014 -> Перелік питань до складання екзамену з Педіатрії
2014 -> Управління охорони здоров’Я
2014 -> Перелік питань для аудиторної контрольної роботи №1 розділу “Загальгна мікробіологія
2014 -> Методичні рекомендації для підготовки до підсумкового
2014 -> Перелік тем навчальної дисципліни
2014 -> Перелік питань до складання комплексного кваліфікаційного екзамену з навчальної дисципліни: „Педіатрія”
2014 -> Крок Фармація Мікробіологія 1


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   45


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка