Сила слова у спадщині В



Сторінка9/45
Дата конвертації05.02.2019
Розмір1,9 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   45
Література:

  1. Боришевський М.Й. Гуманізм педагогічної системи В.О.Сухомлинського // Початкова школа. – 1995. – № 10-11. – С. 4-8.

  2. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Шляхи освіти. – 2000. – № 3. – С. 7-13.

  3. Макаренко А.С. Сочинения: в 7-ми т. – М.: Изд-во Акад. пед. наук РСФСР, 1958. – Т. 5. – 558 с.

  4. Молодь в умовах становлення Незалежної України (1991-2011) (Щорічна доповідь президенту) // М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Державний інститут розвитку сімейної та молодіжної політики; [редкол.: О.В.Бєлишев (голова) та ін.]. – Київ, 2011. – 276 с.

  5. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: у 5 т. – К.: Рад. школа, 1979. – Т. 3. – 670 с.

Жорова І.Я.*

Cамоосвіта вчителя у педагогчній спадщині в.о.сухомлинського

Реформування системи освіти на сучасному етапі розвитку суспільства відбувається в умовах гуманізації освіти, полікультурності навчання і значною мірою залежить від професіоналізму педагога. Адже він є головною ланкою всієї системи освіти, впроваджує у практику роботи навчальних закладів останні досягнення науки, реалізовує національні традиції у вихованні молоді, що обумовлює підвищення вимог до нього як особистості і професіонала.

Сучасні вимоги до педагога на перше місце ставлять систематичну самостійну роботу з розвитку професійної компетентності, поглиблення його теоретичних знань та практичних умінь. Адже для того, щоб навчати, вчителю самому необхідно постійно навчатись. Важливим чинником його професійного становлення та розвитку є прагнення до знань, об'єктивна потреба у навчанні протягом педагогічної діяльності. Отже, проблема самоосвіти стає все більш актуальною.

Порушена проблема не нова і була відображена в працях Х.А. Алчевської, Я.А. Коменського, С.Ф. Русової, В.О. Сухомлинського, Г.С. Сковороди, Я.Ф. Чепіги, С.Т Шацького та інших. У своїх судженнях видатні педагоги, науковці зазначали, що «самоосвіта» – це розвиток мислення, який здійснюється якісно тільки в процесі постійного вдосконалення особистості.

Стверджуючи завдання, ідеї, мету, напрямки, умови розвитку само­освіт­ньої діяльності, вони вбачили завдання самоосвітньої діяльності в то­му, щоб виробити здатність розуміти внутрішній духовний світ дитини та вміння розбиратися у всіх педагогічних проблемах.

З точки зору динамічних змін, що відбуваються в освіті протягом усього становлення української держави, зацікавленість викликає розуміння ролі вчителя у формуванні особистості учня, вимоги до професіоналізму педагога.

У педагогічному словнику (1960 рік) учитель визначається як «спеціаліст, який здійснює навчально-виховну роботу з учнями… Його зусилля спрямовані на підготовку всебічно розвинених членів комуністичного суспільства, освічених та підготовлених до життя». Також зазначено, що у класовому суспільстві вчитель реалізує ідеї керуючого класу, а його положення у суспільстві визначається ступенем демократії системи народної освіти [5, 546].

Водночас більш ширший зміст діяльності вчителя вбачав В.О. Сухомлинський, який вважав, що «людина, яка зустрічається з учнями тільки на уроці – по одну сторону вчительського столу, а по іншу учні, – не знає дитячої душі, а хто не знає дитини, той не може бути педагогом. Для такої людини за семи печатками закриті думки, почуття та вподобання дітей... Важливе джерело виховання почуттів педагога – це багатогранні емоційні стосунки з дітьми в єдиному дружньому колективі, де вчитель – не тільки наставник, але і друг, товариш» [6, 30–33].

Аналіз довідникової та науково-педагогічної літератури свідчить про наявність різних поглядів на розуміння поняття «професіоналізм», однак слід зазначити, що спільною у всіх визначеннях є ідея сполучення діяльнісної та особистісної складової у людини будь-якої професії.

Аналіз теоретичної спадщини видатного педагога В.О. Сухомлинсько­го дає підстави стверджувати, що він, глибоко дослідивши професію вчителя, виділив ознаки педагога-професіонала, сформулював умови його ефективної роботи (любов до дітей, професійно-педагогічна спрямованість, теоретична підготовленість, загальна культура, усвідомлення важливості самоосвіти і її систематичність, логічна послідов­ність, науковість у її здійсненні). Надзвичайно важливе значення в профе­сій­но­му становленні вчителя мають його ідейно-політичні й моральні якості, любов до дітей, терпимість і наполегливість, вимогливість і педагогічний такт.

Наукові дослідження професіоналізму педагога проведені Г.С. Дани­ло­вою доводять, що якість будь-якої діяльності пов’язана з людськими якостями конкретного спеціаліста. Виходячи з цього положення науковець на основі акмеологічного підходу розробила професійну модель педагога, до складу якої входять такі компоненти: компетентність, особистісна орієн­тація, духовно-моральна культура, акмеологічна професійна позиція педа­гога. Запропонована акмеологічна модель насамперед передбачає розвиток особистості, а вже потім її удосконалення в професійній діяльності [1].

Витоки означеної концепції професіоналізму педагога знаходимо у працях В.О. Сухомлинського, який на один щабель актуальності поряд з діяльнісною складовою ставив і особистісні якості педагога. Він вважав, що «Не страшна дидактична, методична недосвідченість учителя, прогалини в знаннях також на перших порах не страшні, якщо людина працьовита, охоплена жадобою знань» [7, 53].

Професійний досвід Василя Олександровича дозволив йому чітко ви­зна­чити як умови, за яких відбуваються позитивні зміни у структурі профе­сіоналізму вчителя, так і деструктивні чинники. Зокрема він вважав, що хороший учитель не завжди приходить до школи з уже сформованими якостями, «… часто доводиться добирати людину, яка має лише відповідні дані… Потім починається копітка робота з цією людиною і вона стає хорошим учителем …» [там само, 50]. Продуктивність професійного життя педагога обумовлена інтелектуальним зростання, постійним збагаченням, оновленням, поповненням, поглибленням та удосконаленням знань. Однак, небезпека духовного «окостеніння» загрожує педагогам з великим досві­дом роботи не менше, а іноді навіть і більше ніж молодому вчителю. На думку В.О. Сухомлинського самоосвіта є системо утворюючим чинником та одним із найефективніших шляхів розвитку професійної компетентності педагога.

Сьогодні у галузі педагогічної науки є певні здобутки щодо визначення змісту та форм організації самоосвіти педагога. Зокрема науковці вважають, що поняття «самоосвіта» є багатоаспектним не лише за своїм змістом, а й за структурою, органічно поєднуючи в собі професійну підготовку вчителя і загальний розвиток особистості, що зберігає чітко визначені цілі загального і професійного вдосконалення суб’єкта педагогічної діяльності.

Співвідношення цих провідних цілей самоосвіти дає можливість конкретизувати необхідні умови її організації й підвищення ефективності в сукупності життєвих проявів виховання, охарактеризувати самоосвіту як цілісний процес, який, не обмежуючись набуттям професійного досвіду, передбачає різнобічне вдосконалення особистості.

Видатний педагог В.О.Сухомлинський вважав самоосвіту «життєдай­ним джерелом інтелектуального багатства, духовного життя педагога». Він вважав що самоосвіта – це самостійне оволодіння теоретичним матеріалом та практичними вміннями. В основі самоосвітньої діяльності  особисті зу­силля вчителя, спрямовані на підвищення власної культури праці і, у пер­шу чергу, культури мислення. Означений процес професійного саморозвитку передбачає не механічне поповнення знань, а перетворення наукових істин у живий досвід творчої праці. Метою самоосвіти, на глибоке переконання педагога-гуманіста, є збагачення ідейно-теоретичного рівня особистості вчителя; поглиблення знань у предметній сфері; оволодіння досягненнями психологічної й педагогічної науки та практики; підвищення загальної культури вчителя 2.

Василем Олександровичем був накопичений чималий досвід організації плідної самоосвітньої роботи вчителів, в основі якої інтерес до кожного аспекту педагогічної діяльності.

Важлива роль у професійному розвитку вчителя відводилась книзі. В.О. Сухомлинський підкреслював, що отримати найвищу інтелектуальну радість – спілкування з книгою – учень зможе лише в тому разі коли його духовний наставник сам закоханий у книгу. Як правило читання учнями книги супроводжувалось подальшим обговоренням з вчителем, що сприяло їх духовній єдності та створювало психологічний клімат, в якому виникає, розвивається та стверджується почуття радості пізнання.

Стимулювання професійного саморозвитку педагогів у Павлиській шко­лі здійснювалось шляхом популяризації передового педагогічного досвіду. Втім Василь Олександрович зауважував, що «досвід неможливо передати, якщо свідомістю того, хто хоче перейняти досвід, не оволодіває ідея, яка стала джерелом натхнення для творчої праці. А ідея може ово­лодіти свідомістю педагога тільки тоді, коли якісь залежності між педаго­гічними явищами помічені у своїй власній роботі та роботі товаришів. Коли усвідомлення цих залежностей спонукає шукати щось нове, думати над удосконаленням своєї майстерності»  3, 82. Саме тому робота вчителів над розробкою педагогічних тем носила дослідницький характер, а її резуль­тати практично реалізовувались у навчально-виховному процесі школи.

Необхідною умовою ефективності самоосвітньої роботи є організація робочого часу з оптимальним розподілом навантаження. Так у Павлиській середній школі Кіровоградської області було встановлено правило: вчитель упродовж тижня міг бути зайнятий після уроків не більше як двічі (методична роботи, педагогічна рада тощо), оскільки «…вільний час учителя – це корінь, який живить джерела педагогічної творчості…» 4, 82.

Ідеї і досвід В.О. Сухомлинського дозволяють виокремити основні принципи організації самоосвітньої діяльності педагога:


  • перетворення наукових істин у живий досвід творчої праці;

  • спілкування з книгою як засіб професійного та загально­культурного розвитку;

  • наявність ідеї як стимулу самовдосконалення.

Творчо узагальнюючи здобутки педагогічної спадщини Василя Олександровича, приходимо до висновку, що необхідною передумовою педагогічної майстерності вчителя є внутрішня потреба у творчій праці, прагнення до постійного поповнення знань і особистісного саморозвитку. Саме такий учитель-професіонал зуміє оптимізувати всі види навчально-виховної діяльності, сформувати світогляд учнів та розвинути їхні здібності.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2014
2014 -> Алерген-специфічна імунотерапія алергічних захворювань
2014 -> Тренінг профілактики алкогольної залежності підлітків
2014 -> Перелік питань до складання екзамену з Педіатрії
2014 -> Управління охорони здоров’Я
2014 -> Перелік питань для аудиторної контрольної роботи №1 розділу “Загальгна мікробіологія
2014 -> Методичні рекомендації для підготовки до підсумкового
2014 -> Перелік тем навчальної дисципліни
2014 -> Перелік питань до складання комплексного кваліфікаційного екзамену з навчальної дисципліни: „Педіатрія”
2014 -> Крок Фармація Мікробіологія 1


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   45


База даних захищена авторським правом ©medicua.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка